«Я забув її, Орс' Антон'», сказав матрос.
І зненацька він завів на весь голос молитву святій Діві.
Міс Лідія неуважно слухала молитву й не заохочувала далі співця, поклавши пізніше все-таки довідатись про те загадкове слово. Але її покоївка, що була з Флоренції і не краще за господиню розуміла корсиканський діялект, теж цікавилась про це дізнатись; вона звернулася до Орсо раніше, ніж пані встигла її попередити, штовхнувши ліктем:
«Пане капітане», сказала вона, «що значить завдати рімбеко[1]?
«Рімбеко!» сказав Орсо, «та це найсмертельніша образа корсиканцеві — закинути йому, що він ще й досі не помстився. Хто вам казав про рімбеко»?
«Це вчора в Марселі», відповіла міс Лідія, «шкіпер ужив цього слова».
«А про кого він говорив?» жваво спитав Орсо.
«О, він розповідав нам давню історію… з часів… так, мені пригадується, що мова йшла про Ванніну д'Орнано».
«Мабуть наш герой, сміливий Сампієро, не дуже сподобався вам, панно, через смерть Ванніни?»
«А ви вбачаєте в цьому щось героїчне?»
«Його злочин виправдують дикі звичаї того часу; до того-ж Сампієро на смерть боровся з генуйцями, — як могли-б йому довіряти земляки, коли-б він не скарав ту, що хотіла замиритися з Генуєю?»
- ↑ Рімбекаре значить по-італійськи відіслати, відбити, відкинути. На корсиканському діялекті це означає — звернути до когось образливий і прилюдний закид. Дають рімбеко синові забитої людини, кажучи йому, що батько його не помщений. Рімбеко єсть спосіб спонукати людину, що досі ще не змила образи кров'ю. Генуйський закон суворо карає того, хто дає рімбеко. Прим. авт.
16
