«Лейтенант!» гукнув сер Томас, «лейтенант! Але шкіпер сказав мені, що ви капрал[1], як і батько ваш і всі чоловіки вашого роду».
На цю мову молодик почав, аж закочуючись, сміятися так голосно і так щиро, що шкіпер і два матроси теж пристали до нього.
«Даруйте, полковнику», сказав нарешті молодик, «але тут таке дивне непорозуміння, що я його відразу й не добрав. Справді, мій рід пишається кількома капралами серед предків, але наші капрали ніколи не носили галунів та уніформи. Десь коло 1100 року кілька громад, збунтувавшись проти тиранії великих гірських сеньйорів, обрали собі ватажків і назвали їх капралами. На своєму острові ми маємо честь походити від цих ніби трибунів».
«Вибачте, мосьє!» крикнув полковник, «тисячу раз вибачте! Ви-ж розумієте причину мого поводження, і я сподіваюсь, що ви його мені ласкаво даруєте».
І він подав йому руку.
«Це справедлива кара за мої невеличкі гордощі, полковнику», сказав молодик, усе сміючись та сердечно стискуючи англійцеві руку. «Я на вас аж ніяк не гніваюсь. А що мій друг Матей не доладу мене вам ознайомив, то дозвольте мені ознайомитися самому — мене звуть Орсо делла Реббіа, лейтенант запасу, і, коли ви їдете на Корсику полювати, як я догадуюсь по цих двох прекрасних псах, то я буду дуже радий показати вам наші чагарі й гори… як-що я їх досі не забув», додав він, зітхаючи.
В цю хвилю ял пристав до шкуни. Лейтенант запропонував руку міс Лідії, потім допоміг полковникові зійти
- ↑ Капрал у французів те саме, що фельдфебель у колишній російській армії.
10
