чагарника, і став за ним. В цьому захистку він поставив рушницю між коліна й хапаючись набив її. Тим часом ліва рука його тяжко мучила, і йому здавалось, що він тримає в ній величезний тягар. Що-ж сталося з його супротивниками? Цього він не міг зрозуміти. Коли-б вони втекли, коли-б були поранені, він певно почув-би якийсь шелест, якийсь рух серед листу. Чи вони мертві, а певніше, чи не чекають вони під захистом свого муру нагоди знову в нього стріляти? Пробуваючи в такій непевності й почуваючи, що сили його де-далі слабшають, він став на землю правим коліном, уперся об ліве зраненою рукою, і використав за опертя для рушниці сучок, що виходив із стовбура спаленого дерева. Тримаючи палець на язичку, пильно вдивляючись у мур та прислухаючись уважно до найменшого шелесту, він простояв нерухомо кілька хвилин, що здалися йому за століття. Аж ось дуже далеко позад нього почулось гукання, і незабаром, промчавши стрілою по схилу горба, до нього підбіг, віючи хвостом, собака. Це був Бруско, бандитський учень і товариш, що оповіщав, видима річ, про прибуття свого господаря; і ніяку чесну людину ніколи так нетерпляче не ждано, як тут бандита. Собака стурбовано нюхав повітря, повернувши морду до ближчої загороди. Зненацька він глухо загарчав, одним скоком перемайнув через мур, майже відразу знову сплигнув на гребінь і пильно глянув на Орсо, виявляючи в очах виразне, як може собака, здивування; потім знову почав нюхати, цей раз у напрямку до другої загороди, та переплигнув і там через мур. За мить він знову з'явився на гребені, так само виявляючи здивування та стурбованість; потім він плигнув у чагарник, підгорнувши хвоста, не зводячи очей з Орсо, і весь час поволі відходив від нього боком, аж поки не опинився на певному віддаленні. Тоді він метнувся на гору,
111
