загадала собі знайти. Toro-ж дня полковник написав до Парижу, щоб відмовити помешкання, яке мав дістати, і поєднав шкіпера корсиканської шкуни, що мала рейс на Аяччіо. На ній було дві сякі-такі каюти. Приставили на шкуну провізію, шкіпер присягався, що старий його матрос буде видатним кухарем, і що не було йому рівного до рибної юшки; він обіцявся, що для пані все буде як слід, що їй буде погожий вітер і спокійне море.
Крім того, на бажання своєї дочки, полковник умовився, що капітан не братиме жадного пасажира і вправиться так пропливти коло берегів острова, щоб можна було милуватись на гірські краєвиди.
Призначеного на від'їзд дня все спаковано й навантажено ще зранку; шкуна мала вирушити за вечірнім бризом. Полковник, чекаючи, гуляв надбережжям, коли це підійшов до нього шкіпер і попросив дозволу взяти на корабель одного із своїх родичів, а саме двоюродного онука хрещеного батька свого старшого брата, що повертається на Корсику, свою батьківщину, в справах негайних і не може знайти корабля, щоб перевезтися.
«Це чудесний хлопець», додав капітан Матей, «військовий старшина піших гвардейських стрільців, він був-би вже полковником, як би Той[1] був ще досі імператором».
«Ну, коли він військовий», сказав полковник… і додав: «я охоче погоджуюсь, щоб він їхав з нами», але міс Лідія крикнула по-англійськи:
«Піхотний офіцер!.. (її батько служив у кінноті і вона зневажала всяку иншу зброю). Людина, може, без жадного
- ↑ Розуміється Наполеон Бонапарт.
5
