«Пане префекте», сказав ліценціят, «я не маю чести бути з вами знайомим. Мене звуть Джоканто-Кастріконі, а знають мене більше під ім'ям Пан-отець… А, ви пізнаєте мене! Панна, що її теж не мав я щастя перед цим знати, просила мене дати їй відомості про одного Томазо Б'янкі, що з ним я сидів три тижні тому в бастійській в'язниці. І я маю вам сказати…»
«Не турбуйтесь», сказав префект. «Мені нема що слухати від такого, як ви. Пане делла Реббіа, я хочу думати, що ви непричетні до цієї гидкої змови. Але чи господар ви в себе? Скажіть відімкнути двері. Вашій сестрі, мабуть, доведеться відповідати за чудні стосунки, що вона тримає з бандитами».
«Пане префекте», гукнула Коломба, «вислухайте, будь ласка, що він скаже! Ви маєте тут судити всіх, і шукати правди, це ваш обов'язок. Кажіть, Джоканто Кастріконі».
«Не слухайте його!» крикнули троє Баррічіні.
«Коли всі говорять», посміхаючись сказав бандит, «то це не веде до порозуміння. Так от, у в'язниці в мене був компаньйон, не друг, той вищезгаданий Томазо. Його часто одвідував мосьє Орландуччо…»
«Це неправда!» разом гукнули обидва брати.
«Два заперечення становлять твердження», холодно зауважив Кастріконі. «У Томазо були гроші, він їв і пив як-найкраще. Я завсіди любив добре попоїсти (це моя найменша хиба) і по-при всю свою огиду товаришувати з таким мерзотником, я навіть ходив з ним кілька разів обідати. На подяку я пропонував йому разом тікати… Одна дівчинка… до якої я почував прихильність, дала мені до цього способів… Але я нікого не хочу компромітувати. Томазо відмовився і сказав, що певен своєї справи, що адвокат Баррічіні рекомендував його всім суддям, що він звідти вийде білий, як сніг, і з грошима в кешені. Dixi[1]».
- ↑ Я сказав (скінчив).
94
