Сторінка:Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf/38

Вагуча пітьма пеленою
Що-раз ляга на скутий ум.

Та все любовю бють ся груди;
Бажав би віки працювать,
До миру кличучи, щоб люди
Людий спішили розкувать!

 

Спогадання.

Згадав я вас, — і якось тихо
На серцї хорому стає,
Потроху легша давне лихо,
Чи тільки злегшанє вдає.

Згадав, — і наче ангел мира
Душі побитої торкнувсь,
Утїшний звук зриває лїра,
Покій загублений вернувсь.

Всї наші стрічи так короткі,
Так несподївані були…
Та ваші риси — милі, кроткі —
До-віку в память залягли!

 

Запитання.

Коли буває ненароком
На тебе стомою війне,