Сторінка:Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf/13

 Скажено заплїскує човна гибкого…
 Набачив я згубу давно.
Хвилина — і стану я жертвою моря,
Без духу поляжу на днї…
Немає ратунку… не буде… хоч зоря
Заблимала вже в далинї!

 

До дитини.

Тїш ся вволю; сьмій ся, доки
Озаряє сьміх уста,
Та безхмарні лїта-роки
Не накладують хреста.
 Доки сумом та журбою
 Ще не здибало тебе;
 Доки небо над тобою
 І ясне і голубе.
Так, дитино моя люба,
Погуляй — твоя пора,
Бо вже може лиха згуба
І по тебе десь чухра.

 

До України.

Під небом дальньої чужини,
Де хуґи носють ся одні,
До тебе, кращої дружини,
Складаю я мої піснї.