Сторінка:Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки. Випуск 20. 2011.pdf/98

Минає 55 років від смерті О.П.Довженка, а творча спадщина великого майстра кличе нових дослідників: філологи виокремлюють особливу красу його літературної мови, художники підкреслюють довженківський стиль карикатури, кінематографісти вважають новатором українського кіно, мистецтвознавці — яскравим творцем і представником світової культури, письменники — віртуозом художнього слова. До творчості майстра зверталися відомі українські кінодраматурги, письменники, критики, біографи (Р.Корогодський, М.Шудря, Л.Череватенко, Є.Сверстюк, М.Куценко, І.Кошелівець, С.Тримбач та інші). Творчий та життєвий шлях О.П.Довженка є предметом монографічних, історично-документальних і навіть дисертаційних досліджень, які з’явилися за роки державної незалежності України. Уникаючи офіційного шаблону історіографічного аналізу літератури з довженкознавства, зверну увагу лише на ті праці, які стосуються теми моєї наукової розвідки: історичні погляди Довженка. Прискіпливий критик може сприйняти термін «історичні погляди» як завершену та оформлену наукову концепцію, однак така оцінка виявилася б надто академічною. Історичні погляди митця — це ситуативні, випадкові, системні і почасти безсистемні роздуми над минулим України, над суперечливою і трагічною історією українського народу. Історичність мала не лише наслідковий контекст, а й прозорливо-передбачувальний, тобто наскільки його висловлювання та оцінки знайшли підтвердження часом. Якщо професійні археологи вишукують сенсаційні артефакти в надрах культурного шару, то психологічний барометр творчості митця вказував дещо іншу полярність, інше силове поле, епіцентром якого ставали невимовний біль народу, його занедбана культура та історія, починаючи від козацької доби. Емоційне та морально-етичне в його оцінках української історії брало гору над раціональним. Це була громадянська позиція українського митця, тому вимагати від О.П.Довженка послідовного викладу думок, оцінок, висновків стосовно нашої минувшини, особливо з опорою на «першоджерела», марно і недоцільно, позаяк маємо справу з різними жанрами світосприйняття. Принцип історизму, на моє переконання, полягає не лише в об’єктивному тлумаченні джерел, а також у фокусації моменту істини, тобто встановлення факту, явища, події у залежності від обставин та умов їх виникнення. У зв’язку з цим цілком погоджуюсь з висловлюванням І.І.Дзюби про головне: «... Справедливо говорити про Довженка не вдасться, не знаючи або ігноруючи глибини історично-культурної ситуації початку та середини XX століття. Якщо накладати на історію сучасні мірки (часом не тільки антиісторичні, а й цинічні), то доведеться перекреслити всю «ліву» культуру тих часів, а в ній — низку