Марочко Василь (Київ)
Історія українського радянського кінематографа зафіксувала плеяду видатних режисерів та операторів, хоча і об'єднаних принципами комуністичної ідеології, але дуже різних за духовною матрицею, вихованням, поглядами, світоглядними уподобаннями. Монопартійна політична система радянської влади схиляла художників до лояльності та співпраці з нею, застосовуючи карально-репресивні методи та цензорський нагляд. Усі мали бути слухняними виконавцями соціального замовлення партії, уникати сольного викладу думок, гуртуватися довкола генеральної лінії партії, ніби пернаті на оклик вожака. Відстав від єдиного клину — пощипають та підтягнуть, відбився від зграї за власним розсудом — затаврують та знищать. Сумна доля української творчої інтелігенції зайвий доказ тому: одні зберегли себе фізично, втративши самобутність, а інші вдалися до небезпечного діалогу з самим собою, занотовуючи враження до щоденників, висловлюючи думки у колі друзів та сексотів спецслужб. Не стала винятком і діяльність О.П.Довженка, котрий перебував у полоні більшовиків, коли воював на боці В.Петлюри, потрапив в ідеологічну залежність до більшовиків, став заручником сталінської турботи про художника і водночас немилості вождя.
Дискусії довкола таємних сторінок біографії О.П.Довженка не припиняються упродовж багатьох років. Одна частина біографів захищає українського митця, виокремлюючи його національно-патріотичну складову, інша роздмухує міф довкола співпраці з чекістами, а романтики тішаться обставинами шлюбу з неукраїнкою Ю.І.Солицевою, яку також вважають агентом ДПУ, НКВС, МДБ. Документальних доказів подібних версій немає, однак охочих пофантазувати не стає менше. Достовірним є те, що кожен крок митця, навіть у Німеччині, де він працював у посольстві УСРР та згодом навчався там художньому ремеслу, перебував під неухильним наглядом агентів радянських спецслужб. В українському медійному просторі сучасної України «розвелося» багато громовержців, які під солодким соусом боротьби з історичними міфами, смачно поїдають і носіїв української національної ідеї. Вони діяли, вибудовували її для себе і для інших, принаймні жили національно-культурними цінностями, захищали їх жалюгідні рештки після інтернаціоналізації та уніфікації.
