Ця сторінка ще не вичитана
Рубльов Олександр
цьому й падіння авторитету Російської Православної Церкви серед людності регіону внаслідок численних розколів. Міжконфесійна боротьба між «тихонівською церквою», «обновленцями», УАПЦ, ДХЦ та іншими православними конфесіями й відгалуженнями компрометувала Православну Церкву в очах населення. У той же час Католицька Церква продовжувала зберігати єдність, зуміла зберегти монолітність та довіру з боку парафіян.
Це спричинило зростання кількості «українців-католиків» у Подільській губернії. За офіційними даними, станом на листопад 1924 р. у Подільській губернії було понад 302 тис. католиків. Із них лише 87 тис. (28,8%) вважали себе етнічними поляками, інші — понад дві третини — належали до українців17. Останні звично перебували під сильним впливом римо-католицького духовенства, вимагали організації та відкриття для себе й своїх дітей польських рад, шкіл, клубів, інших культурницьких осередків. Серед більшовицької адміністрації губернії не було виразно-однозначної політичної лінії у питанні щодо «українців-католиків». Пересічний представник більшовицької адміністрації у регіоні був вихідцем із маргінальних суспільних верств, з вкрай низьким освітнім цензом, часто — зайдою з Росії чи східних, русифікованих областей України, отже, вкрай погано орієнтувався у складних переплетіннях етноконфесійної й мовно-релігійної ситуації на Поділлі.
Так, наприклад, у липні 1924 р. президія Кам’янець-Подільського окрвиконкому ухвалила рішення поділити всіх «українців-католиків» на дві групи: на нащадків польської шляхти та етнічних українців — «залишків уніатів». Відтак, пропонувалося для першої категорії віруючих відкрити польські школи, бібліотеки, клуби, якщо цього «вимагатимуть обставини», а для другої — провадити усю політичну та культурно-просвітницьку роботу винятково українською мовою, обмежившись перед цим попе редньою «роз’яснювальною роботою»18. Проте, провести у життя таку рекомендовану диференціацію на практиці було дуже важко. Навряд чи хто з компартійно-радянських працівників та функціонерів спромігся би (та й чи намагався взагалі?) піднімати архівні матеріали кількасотрічної давності у пошуках відповіді на питання, хто були предки «українцівкатоликів» регіону.
Діаметрально протилежну позицію з цього питання займало керівництво Польського бюро та відділи Наркомату освіти УССР. Ще 18 січня 1924 р. Подільський губернський відділ народної освіти ухвалив постанову щодо організації на місцях польських навчальних закладів для всіх «українцівкатоликів» (як для спадкоємців польської «шляхти», так і нащадків
82
