Ця сторінка ще не вичитана
Рубльов Олександр
рідною мовою польську назвали лише 69 156 осіб (26,3%), тобто, тільки кожний четвертий католик. Отже, майже 200 тис. підданих Російської імперії цього регіону належали до «українців-католиків»(9).
До революції 1905–1907 рр. Російська Православна Церква користувалася статусом державної церкви, органічно вписавшись до сумнозвісної тріади: «православ’я — самодержавство — народність». Натомість права інших релігійних конфесій були суттєво обмежені, а деякі релігійні громади взагалі перебували під забороною. Революційні події змусили царя Миколу II підписати 17 квітня 1905 р. указ про віротерпимість. Відповідно до цього юридичного акту, перехід від православ’я до інших християнських конфесій (римо-католицизму, старообрядництва) вже не підлягав кримінальному переслідуванню, як це було раніше. За особами, яких у першій половині ХІХ ст. силоміць приписали до православних парафій, визнавалося право на повернення до релігії предків. Було заборонено зачиняти римо-католицькі храми й монастирі (10).
Натомість указ не передбачав відновлення на території правобережних українських губерній Греко-католицької церкви, на що сподівався новопоставлений 1900 р. митрополит УГКЦ, архієпископ Львівський та єпископ Кам’янець-Подільський А. Шептицький, проголошений «апостольським адміністратором України» у сподіванні на підтримку «українців-католиків» Правобережжя у справі відновлення у Російській імперії УГКЦ й поширення католицизму східного обряду. У червні 1907 р. владика А. Шептицький підписав грамоту про призначення священика А. Зєрчанінова намісником Кам’янець-Подільської єпархії й висунув перед ним завдання — відновити унію у межах Російської імперії (11). Однак ця спроба зазнала фіаско внаслідок кількох обставин. Російська поліція контролювала всі кроки Зєрчанінова та його нечисленних прибічників, переважна частина православних душпастирів імперії Романових була категорично налаштована проти відновлення унії. Крім того, більшість священнослужителів РКЦ розуміли, шо поява греко-католицьких парафій послабить їхній вплив на українське селянство, тому й не бажала відновлення східного обряду для католиків (12).
За відсутності Греко-Католицької Церкви «українці-католики» про довжували, як і в попередні роки, бути об’єктом гострої боротьби між православними та католицькими священиками. Зазначимо, що після указу про віротерпимість від 17 квітня 1905 р. римо-католицьке духовенство активізувало свою діяльність серед селянства і досягло певних успіхів. Значно почастішали випадки переходу українців до Римо-Католицької Церкви. Так, лише в 1906 р. 1500 православних селян Подільської єпархії
80
