За волею керівників державної партії народи Радянського Союзу були поділені за певною ієрархією. Найвище становище зайняли росіяни. Після них йшли представники націй, які дали своє ім'я союзним республікам. У зв'язку з цим виникло поняття «титульної нації». На третьому місці знаходилися народи національних автономій у союзних республіках. На четвертому місці перебували «нетитульні» нації, які не мали власних республік — союзних чи автономних. Під конституційним кутом зору СРСР будувався на засадах етнократичної ієрархії.
Незважаючи на обмеженість повноважень республіканських компартійно-радянських центрів, політбюро ЦК РКП(б) визнало небезпечним утворення такого центру в Російській Федерації. В Москві був створений тільки Раднарком РСФРР, який керував другорядними підприємствами. Великі підприємства підпорядковувалися безпосередньо союзним органам. Партійний центр у Росії взагалі не створили, і губпарткоми підпорядковувалися ЦК РКП(б). Отже, провідне місце в ієрархії у росіян сполучалося з відсутністю національної державності. Російська радянська державність була не національною, а імперською.
Післямова
Вожді КПРС, починаючи від самого В. Леніна, постаралися надати ленінізму історичну глибину шляхом пов'язання його з європейськими концепціями утопічного комунізму та марксизму. Одночасно вони штучно поділили Російську революцію на буржуазну і пролетарську, а потім намертво «пришили» один з її поворотів у листопаді 1917 р. до розпочатої у 1918 р. комуністичної революції методом реформ «згори». Тим самим план створення «держави-комуни», озвучений Леніним у квітні 1917 р., був суміщений у часі і за змістом з пануючою в Російській революції радянською течією, яка вийшла з народних «низів». Встановлена ленінською партією диктатура дістала маскувальну назву радянської влади. В країні, названій Радянським Союзом, все стало радянським: влада, суспільство, лад, спосіб життя і мислення, культура. Але насправді всі ми, колишні радянські люди, вийшли з ленінської голови.
В. Ленін скористався радянською пугачовщиною як колосальним важелем, щоб здійснити свій абсолютно утопічний задум — позбавити людство приватної власності. Але суспільство XX ст. — це не первісно-общинний лад, в якому колективна власність є органічним і єдино можливим способом організації виробництва. Більшовицькі націоналізації, колективізації, експропріації і конфіскації не знищили приватної власності, тому що вона є єдино можливим способом організації виробництва в цивілізованому
