Ще до її прийняття органи радянської влади почали пряме або опосередковане одержавлення економічних структур. На відміну від соціалістичних заходів західноєвропейських соціал-демократичних урядів, які здійснювалися майже винятково у сфері розподілу, комуністичні перетворення більшовиків стосувалися, насамперед, виробництва.
Теоретичні засади радянського комунізму виходили з постулатів марксизму лише в тій мірі, яка влаштовувала Леніна. Те, що не відповідало інтересам партії, відкидалося. Зокрема, був відкинутий сформульований в Марксовому «Капіталі» фундаментальний постулат: «Суспільство не може ні перескочити через природні фази розвитку, ні скасувати їх декретами».[1]
Комуністична революція починалася з націоналізації великої промисловості. Новий господар у вигляді державного органу не мав ні матеріальної заінтересованості у розвиткові виробництва, ні можливості займатися ним повсякденно. Тому виникла необхідність в опрацюванні певних критеріїв та нормативів, придатних для всіх керованих об’єктів. Виявилося, що налагодження обліку колосальної кількості натуральних показників, розробка планів та звітів, організація поопераційного контролю і перевірка постійно завищуваних заявок вимагали цілої армії обліковців, плановиків і контролерів. Над націоналізованими підприємствами виник і почав стрімко розгалужуватися управлінський апарат у вигляді главків (головних комітетів), центрів, трестів і кущів, підпорядкованих Вищій раді народного господарства (ВРНГ). Вся ця бюрократична система («главкізм») робила спроби здійснити нездійсненне — налагодити управління з єдиного центру всією масою підприємств за принципом «єдиної фабрики».
Внаслідок націоналізації «командних висот» (промисловості, транспорту, фінансово-банківської системи) у розпорядженні держави виявилася основна частина ресурсного потенціалу країни. Керівництво країни дістало можливість наказувати, що саме, скільки, коли і де треба виробити. Директивне планування стало своєрідною магічною паличкою, одним помахом якої Раднарком міг регулювати обсяги і строки виробництва зброї, боєприпасів і спорядження для армії, чисельність якої внаслідок мобілізацій стрімко зростала. Країни Європи уже закінчили повоєнну демобілізацію, і їхні сукупні збройні сили поступалися чисельністю Червоній армії. Континент опинився під загрозою вторгнення зі Сходу під гаслами «світової революції».
Виявилося, однак, що одержавлення сприяє мобілізації наявних ресурсів, але не здатне забезпечити їх ефективне відтворення. Господарська
- ↑ Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т. 23. — С. 12.
