операцій німців проти окупаційного корпусу Антанти на півночі і Добровольчої армії М. Алексєєва на півдні Росії. У листі В. Воровському від 21 серпня 1918 р. він написав: «Допомоги» ніхто не просив у німців, а домовилися про те, коли і як вони, німці здійснять їхній план походу на Мурман і на Алексєєва. Це співпадіння інтересів. Не використовуючи цього, ми були б ідіотами».[1]
«Німецькі гроші» для Російської революції обернулися після завоювання влади більшовиками комінтернівськими грошима на розпалювання світової революції. Емісари Кремля розбіглися по багатьох країнах з валізками конфіскованих у буржуазії цінностей, щоб створювати місцеві комуністичні партії. Навіть після того, як Ленін змушений був відмовитися від ставки на негайну світову революцію, Комінтерн не відчував проблем з фінансуванням міжнародного «комуністичного руху». Бюджетна комісія Комінтерну у березні 1922 р. розподілила між різними компартіями 5,5 млн. рублів золотом (у тому числі для Компартії Німеччини — 447 тис.). В країні голодували десятки мільйонів людей, сотні тисяч з них гинули від голоду. Але Раднарком виділив на допомогу голодуючим в 1922 р. втричі меншу суму, ніж Комінтерну[2]. Розподіляючи кошти, голова Раднаркому керувався не моральними засадами, а принципом політичної доцільності.
6. Конструктор радянської влади
Альтернативні відживаючому самодержавству зародки радянської і парламентської влади виникли в Російській імперії під час загального політичного страйку у жовтні 1905 р. Під тиском голови російського уряду С. Вітте Микола II підписав 17 жовтня 1905 р. маніфест «Про вдосконалення державного устрою», яким «дарував» народу політичні свободи і обмежував власну владу запровадженням парламенту — законодавчої Державної Думи.
Ленін, зі свого боку, закликав перетворити всеросійський політичний страйк у збройне повстання, в ході якого розраховував створити мережу робітничих рад на всіх рівнях, аж до загальнодержавного. Висувати бажані й відводити небажані кандидатури на виборах у ради він доручав авангарду робітничого класу, під яким розумів власну партію. Це означало, що влада повинна була утворюватися не з волі виборців, які делегували своїх представників в ради, а з волі тієї політичної партії, яка монопольно пропонувала виборцям свої власні кандидатури.
Ленін не раз підкреслював, що владу не одержують у конкурентній боротьбі з іншими партіями в парламенті, а беруть. Як у Петрограді, так і у Харкові радянська влада була проголошена в 1917 р. депутатами рад, що представляли незначну меншість населення. Коли ж партія більшовиків
