республіки рад. Ця теза суперечила ідеї скликання Установчих зборів, які вважалися кінцевою метою революції навіть у більшовицькій партійній програмі. Заперечуючи створення парламентської республіки, більшовики відкидали суверенне право народу на формування органів влади. Це право мали узурпувати ради — класові організації, які утворювалися волевиявленням незначної частини громадян.
Визначаючи в перших тезах стратегію завоювання диктаторської влади, Ленін в останніх тезах давав зрозуміти, навіщо йому потрібна диктатура: для побудови комунізму. Соціал-демократи-більшовики повинні були перейменувати свою партію в комуністичну, прийняти нову, комуністичну за змістом програму, побудувати «державу-комуну», створити новий, Комуністичний інтернаціонал. Програма побудови «держави-комуни» включала націоналізацію всіх земель, перетворення поміщицьких маєтків в радянські господарства, запровадження контролю рад за суспільним виробництвом і розподілом, злиття всіх банків в один загальнонаціональний банк.[1]
Ленін розраховував негайно витіснити меншовиків та есерів з рад. Проте більшовицький вплив в радах посилювався повільно. У липні він зробив спробу взяти владу збройним повстанням, але вчасно відступив, щоб попередити поразку. Після цього Ленін вирішив тимчасово відмовитися від власних гасел і взяти на озброєння лозунги рад. Цей тактичний хід був зроблений у серпні, одночасно з прийнятим VI з’їздом РСДРП(б) курсом на збройне повстання.
Від серпня 1914 р. більшовики дотримувалися гасла перетворення війни імперіалістичної на війну громадянську. Така перспектива їх не лякала, хоч вони передбачали наслідки. «Всяка велика революція, а соціалістична особливо, — писав Ленін, — навіть якби не було війни зовнішньої, неможлива без війни внутрішньої, тобто громадянської війни, яка означає ще більшу розруху, ніж війна зовнішня».[2] Проте йти на завоювання влади з таким гаслом було неможливо. Від серпня 1917 р. розмови про громадянську війну серед більшовиків припинилися, вони перестали заявляти, що відкидають сепаратний мир і взяли на озброєння народну вимогу негайного припинення війни.
Коли у червні 1917 р. партія есерів включила в свою програму радянську вимогу про зрівняльний поділ землі, вона наразилася на жорстку критику з боку більшовиків. Ленінська партія вимагала створювати на селі велике виробництво у формі радянських господарств на базі поміщицьких маєтків і колективних господарств шляхом колективізації селянських засобів виробництва. Та у серпні більшовики привласнили есерівське, а насправді — селянське гасло «Землю — селянам!»
