повинна була у випадку військових невдач викликати потрясіння соціального характеру: «Россия будет ввергнута в беспросветную анархию, исход которой не поддается даже представлению».[1]
Основними учасниками революційних подій в Росії стали робітничі і селянські ради — класові організації пролетаризованих народних «низів», які бачили мету свого існування в ліквідації (нерідко — фізичній ліквідації) великих власників — поміщиків та буржуазії.
В революції 1905–1907 рр. головну роль відігравали робітничі ради. Селянські пролетаризовані «низи» були надто розпорошені умовами виробництва, щоб являти загрозу для імперії. Царизм справився з революцією, але не виніс потрібних уроків. У 1917 р. розстановка сил радикально змінилася. Соціально-класове протистояння поглибилося через згубний вплив світової війни, яка тривала 2,5 роки. «Низи» були обурені викликаним війною зубожінням і не бажали віддавати життя за імперіалістичні цілі «верхів». Голос найбільш упослідженого класу раптом виявився надзвичайно вагомим: уперше в історії світова війна організувала багатомільйонні, але розпорошені селянські маси у військові підрозділи й дала їм в руки зброю.
Першою виникла Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів. За прикладом Петроради ради і солдатські комітети стали утворюватися у багатьох містах і на всіх фронтах. Однак ієрархічно побудованої радянської організації не виникло. Ради були різними за рівнем представництва, соціальним складом, адміністративно-територіальним поділом. Склад рад і комітетів був плинним, тому що робітничі і військові колективи мали право замінювати свого депутата в будь-який момент. Постійно змінювався не тільки персональний, але й партійний склад рад.
У перші місяці після повалення самодержавства спостерігалася небачена згуртованість політичних сил. Страх перед деструктивним радянським чинником в революції об’єднав колишніх затятих противників — партії ліберальної і соціалістичної демократії. Цей же страх змусив сили контрреволюції підтримати ліберальну демократію.
Меншовики та есери користувалися вирішальним впливом у радах, але бачили в них не органи влади, а громадські організації, покликані приборкувати активність контрреволюційних сил. Органом, який конструював владу, вони вважали тільки Установчі збори. Ліберальна демократія, яка утворила з конституційних демократів та інших думських партій Тимчасовий уряд, була згодна з ними.
Партії революційної демократії утрималися від участі у формуванні Тимчасового уряду, який був покликаний організувати вибори до Установчих
- ↑ Цит. за: Дан Ф. Происхождение большевизма. — Нью-Йорк, 1946. — С. 444.
