Ленін не бажав використовувати авантюристичні методи змови та індивідуального терору для здобуття державної влади. Його партія повинна була прийти до влади на гребені революційної хвилі і замаскувати свою диктатуру під диктатуру пролетаризованих мас. Опора на пролетаріат була природною для партії, яка виходила в своїй програмі з необхідності ліквідації приватної власності. Лише ті, хто нічого не втрачав у революції через те, що нічого й не мав, могли стати союзниками ленінської партії. Діючи від їхнього імені, партія урочисто проголошувала: «Кто был ничем, тот станет всем!».
Ленін сподівався, що царизм не наважиться на глибокі реформи. Коли глава російського уряду П. Столипін все-таки взявся після придушення революції 1905–1907 рр. за аграрну реформу, яка істотно змінювала ситуацію на селі, більшовики виявилися в одному таборі з силами реакції і сприяли її провалу.
Досвід революції 1905–1907 рр. засвідчував, що зростаюча соціальна напруженість здатна трансформуватися в революційні дії мас під впливом зовнішньої війни. Тому Ленін з нетерпінням чекав, коли Росія втягнеться у війну з сусідами. У листі до М. Горького, написаному після 25 січня 1913 р., він наголошував: «Війна Австрії з Росією була б дуже корисною для революції (в усій східній Європі) річчю, але мало ймовірно, щоб Франц Йозеф і Миколаша зробили нам цю приємність».[1] Від серпня 1914 р. більшовики почали агітувати за перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. У написаній тоді статті «Завдання революційної соціалдемократії в європейській війні» Ленін рекомендував своїм однодумцям наголошувати на необхідності «спрямувати зброю не проти своїх братів — найманих рабів інших країн, а проти реакційних і буржуазних урядів та партій усіх країн».[2]
Революція в Росії почалася у міжнародний жіночий день 8 березня (23 лютого ст.ст.) 1917 р. За кілька днів страйки і демонстрації в столиці стали масовими, до страйкуючих робітників приєднався петроградський гарнізон. Заворушення почалися і в інших тилових гарнізонах. 15(2) березня Микола II за порадою керівників думських партій і головнокомандуючих фронтами відрікся від влади. Монархія Романових пала за вісім днів.
Пристосовуючи свою теорію комуністичної революції до подій, які розгорталися в Росії, Ленін на зборах соціал-демократів в Цюріху 27 березня закликав до переходу від першого до другого етапу революції, від повстання проти царизму до повстання проти буржуазії.[3] У наступні роки перший етап Російської революції був названий Лютневою, а другий — Великою Жовтневою соціалістичною революцією.
