шляхом передумов для цього певного рівня, а потім уже, на основі робітничо-селянської влади і радянського ладу, рушити доганяти інші народи».[1]
Комунізм Маркса і Енгельса відрізнявся від попередніх комуністичних доктрин лише тим, що його прикрасили прикметником «науковий». Ленін взяв цю доктрину на озброєння, щоб побудувати суспільство, позбавлене приватної власності. Починаючи навесні 1918 р. комуністичне будівництво, він заявив: «Нам треба зовсім по-новому організувати найглибші основи людського життя сотень мільйонів людей».[2]Порядок цифр (сотні мільйонів) свідчив, що вождь більшовиків від початку розраховував здійснювати комуністичні перетворення у планетарному масштабі. Тут він прорахувався, але в країнах, якими заволоділи більшовики, життя людей всупереч їхній волі справді якісно змінилося. Ленін виявився першокласним тактиком, здатним перетворювати утопію в реальну дійсність.
Після краху радянського і трансформації китайсько-в’єтнамського комунізмів здавалося, що питання про ленінізм стає суто академічним. Класичний, хоч і позбавлений марксистської фразеології комунізм залишився у XXI ст. тільки в Північній Кореї. Венесуельський приклад показує, однак, що можливі рецидиви цієї соціальної хвороби. Тому проблема ленінізму залишається актуальною.
4. Злий геній Російської революції
У попередньому розділі викладені сформульовані безпосередньо Леніним положення про комуністичну революцію. Застосовуючи їх в аналізі Російської революції, можна виявити справжню стратегію і тактику більшовиків в бурхливому вирі подій. Це допоможе здійснити деконструкцію напрацьованих за 90 років схем Російської революції і оцінити реальну роль Леніна в подіях, які глибоко вплинули на історію людства.
Суть ленінського вчення про комуністичну революцію висловлюється двома реченнями: по-перше, в країні мала бути встановлена диктатура партії, націленої на таку революцію; по-друге, комуністична революція повинна була здійснюватися методом реформ, насаджуваних згори диктаторським урядом. Більшовики не збиралися чекати комунізму, що мав визріти всередині суспільства природно-історичним шляхом, як прогнозували класики марксизму. Після захоплення державної влади вони мали намір продовжити традицію насадження реформ згори, яка існувала в Росії з початку XVIII ст.
