Великий російський філософ не погоджувався називати Леніна марксистом, тому що марксизм другої половини ХІХ ст. втратив свою революційність. Але він не вказав, теоретиком якої революції був Ленін. В його свідомості, так само як у свідомості всіх сучасників філософа, події Російської революції намертво сплелися із здійснюваним більшовиками будівництвом комунізму.
Однак Російська соціальна революція, яку прозрівав К. Маркс у 1870 р., була такою же, як європейські революції 1848–1849 рр. (з неминучими поправками на незрівнянно більшу загостреність міжкласових і міжстанових суперечностей). Навпаки, комуністична революція була реалізацією тих уявлень про майбутній лад, які народилися в головах засновників марксизму і вже майже вивітрилися з голів лідерів європейської соціал-демократії в другій половині ХІХ ст.
Ленін переконував, що буржуазія або пролетаріат можуть управляти суспільством як клас, причому обов’язково на шкоду один одному, а саме управління набуватиме диктаторських форм. Своє розуміння новітньої історії людства він так виклав у серпні 1919 р.: «Або диктатура буржуазії (прикрита пишними есерівськими й меншовицькими фразами про народовладдя, учредилку, свободи та інше), або диктатура пролетаріату. Хто не навчився цього з історії всього ХІХ століття, той — безнадійний ідіот».[1]
Такої же думки дотримувалися всі його соратники. На лідерів меншовиків та есерів, які у березні 1917 р. віддали ініціативу в формуванні уряду політичним діячам Державної Думи, більшовики дивилися як на дон Кіхотів. У праці «Уроки Жовтня» (вересень 1924) Л.Троцький з подивом зазначав: «Вони захищали не панування того або іншого класу, а «революцію» і «демократію»»[2].
Ставлячи диктатуру пролетаріату в центр теорії комуністичної революції, Ленін розумів, що клас, як висловлювався М. Бакунін, «не може всістися в урядове крісло». Насправді йшлося про диктатуру його партії.
Але даремно було б шукати в його величезній літературній спадщині вираз «диктатура партії». Лише один раз у полемічному запалі він висловився досить необережно (липень 1919 р.): «Коли нам докоряють за диктатуру однієї партії і пропонують, як ви чули, єдиний соціалістичний фронт, ми говоримо: «Так, диктатура однієї партії! Ми на ній стоїмо і з цього ґрунту зійти не можемо»».[3]
Сучасники розглядали Леніна як лідера соціалістичної партії. Насправді «соціалізм» Леніна не мав нічого спільного з соціалізмом його товаришів по партії — меншовиків, а також українських соціал-демократів або
