Ця сторінка ще не вичитана
Повсякденність та історичний час у контексті української історії 1930-х років
масовий спорт, масовий театр, ергономічні лабораторії та психотехнічні експерименти з (антирелігійною) релігією техніки і культом вимірювання часу (докладніше див. вище про О.Гастєва — В.Г.). Пізніше радянська «антропомаксимологія» повернулася до деяких з цих ідей, проголосивши спорт основою вдосконалення людини на фізичному, біологічному і психічному рівнях» (63).
Варто звернути увагу, що під впливом радянської ідеології свята перестають бути «перервою» в повсякденному житті. Згідно трактовки М.Рольфа, «радянське свято означало надзвичайне положення — «відстрочування буденщини» — на певному відрізку часу» (6)4. Однак, скоріше комуністичні свята були інтенсифікацією революційної повсякденності, а не перервою в ній. Їх надзавданням було символічне повернення суспільства до першоджерел революційних трансформацій (це власне — першочас оно Мірчи Еліада), що мало за мету руйнування повсякденності. Можна погодитися з думкою О.Золотухіної-Аболіної: «Вкрай руйнівною для повсякденності була ідея Л.Д.Троцького про «перманентну революцію». Перманентна революція означала, по суті, постійні струси соціального організму. Мова йшла вже не просто про заміну одного типу повсякденності (буржуазно-міщанського) іншим — колективістсько-пролетарським, а про те, що мирний плин життя мав бути постійно руйнуємим… Сталін, позбувшись Троцького, взяв на озброєння задум супротивника: за його влади радянську країну… постійно трусили чергові викриття ворогів народу, кампанії щодо засудження «ворожих елементів» тощо» (65).
В цілому провідною тенденцією 1930-х років стало прискорене впровадження історичного, прогресистського сприйняття часу в масову свідомість при одночасному формуванні радянського циклічного типу, який був зафіксований у календарі офіційних свят. Ці процеси відбувалися тоді, коли власне український історичний тип сприйняття часу був нівельований («розстріляне відродження»). Тому був відсутній відкритий опір радянській темпоральній політиці, яку імперський центр проводив за допомогою республіканської влади. За мету радянська темпоральна політика мала адаптацію (фактично, руйнування) до своїх політичних потреб традиційних ментальних структур і соціальних практик українського суспільства. Як результат, 1930-і роки стали для українського суспільства періодом формування нового типу сприйняття часу, головні риси якого стали характерними для його повсякденного життя до кінця 1980-х років, а деякі елементи зберігаються і дотепер.
25
