князем Ярославом Ізяславичем. З кінця XII ст. цей район залишався в Белзькій волості.
В 1188 р. під стінами Пліснеська (городище біля с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл.) відбулась битва претендентів на володимирський стіл Романа та Всеволода Мстиславичів. Місто, городище якого займає територію близько 160 га, розвивалося з VII ст. Довжина його валів близько 7 км. На півночі місто захищають аж сім рядів валів та ровів. Зовнішні схили валів облицьовані кам’яними плитами, які збереглися на висоті до 5 м[1]. Розташований біля вододілу Дністра, Західного Бугу та Прип’яті, витоків Бугу, Стрипи, Стиру, Горині, Ікви, Серету, Пліснеськ був значним торговельним центром, що відігравав важливу роль не тільки в галицько-волинському обміні, але й у контактах окремих волинських волостей. Про належність Пліснеська до волинських земель свідчить битва 1188 р., а також входження цих земель у Белзьке князівство в XIV — XV ст. За легендою, близько 1180 р. белзька князівна Олена Всеволодівна заснувала тут монастир, який прилягає до городища (перебудований на початку XVIII ст.).
Археологами досліджені городища, які ланцюгом тягнуться вздовж вододілу басейнів Західного Бугу і Дністра до Сану. Це перш за все Глинське, Гринчуки, Завадів, Зарудці, Куликів, Потелич Нестерівського району та Соколівка і Олесько Бузького району. Гадаємо, що це залишки замків на південній границі Волинської землі.
Суміжні землі у верхів’ях рік Ікви, Вілії та Горині з середини XII ст. сформувались в окрему Шумську волость. У Шумську сиділи Ярополк Ізяславич (1157 — 1166 чи 1168), Ізяслав Ярославич (1180 — 1196), Святослав (Інгваревич?) (бл. 1223), який загинув на Калці, Ярослав Інгваревич (1223 — 1225). Шумські князі були волинськими васалами.
Шумськ вперше згаданий під 1149 р. Місто лежало на правому березі Куми, притоки Вілії, на високій береговій терасі між селами Бриків та Онишківці. Дитинець займав мис довжиною близько 180 м, з напільного боку його захищали два ряди валів та ровів. Окольний град розміщався на вузькому мисі, що лежить на краю підвищення, на південь від дитинця. Він захищений з заходу береговим схилом, з півдня — великим яром, від східного до північного боку — двома рядами валів та ровів. У Брикові, Васьківці та Онишківці стояли потужні замки. Особливо укріпленим був замок у Брикові — на високій горі, оточений трьома рядами валів і ровів, з курганним могильником, на якому було 63 кургани[2].
Простір між Пліснеськом та Шумськом прикривав Кременець, вперше згаданий під 1226 р. Його потужні укріплення не змогли взяти ні угорський король Андрій в 1226 р., ні хан Батий — в 1241 р. Дитинець розміщався на високій Замковій горі. Валів не було, кам'яні стіни по периметру гори не збереглися. Зі сходу до дитинця
- ↑ Кучера М. П. Древній Пліснеськ // Археол. пам’ятки УРСР. — 1962. — T. 12 — (Далі: АП УРСР); Кучера М. П. Основні етапи розвитку стародавнього Пліснеська / / Матеріали дослідження з археології Прикарпаття і Волині. — 1959. — Вип. 2; Старчук І. Розкопки на городищі Пліснесько // АП УРСР. — Т. 1. — К., 1949. — С. 76 — 85; Старчук І. Розкопки на городищі Пліснесько в 1947 — 1948 // АП УРСР. — 1952. — Т. 3. — С. 39 — 48; Старчук І. Розкопки на городищі Пліснесько в 1949 р. // АП УРСР. — 1955. — Т. 5. — С. 34; Пелещишин Н. А., Чайка Р. М. Раскопки летописного Плеснеска // АО за 1980. — М., 1981 — С 299 — З00
- ↑ Раппопорт П. Л. Указ. соч. — С. 66 — 67, 133 — 134, 175, 179 — 180, 188 —190.
