А такий порядок, зазначає Масарик, бузумовно був би втіхою для неомонархістів.
Всі ці твердження Ляґарделя, як і инші, є лише правдивою і точного передачею ідей Ж. Сореля, «метафізика синдикалізму», як називає його Жорес. Все, що торкалось Ляґарделя, все те торкається й Сореля, хіба з тою ріжницею, що Сорель філософ синдикалізму, а Ляґардель добрий старшина на службі в армії синдикалізму, що Сорель не тільки метафізик синдикалізму, а що в ньому багато де-чого є й від містики. В деталях вони ще більше подібні: Ляґардель називає парламентаризм кретинізмом, а Сорель — глупством.
Критика Міхельсом соціял-демократії й демократії має багато слушного, але в основі така сама фальшива, як і в синдикалістів. Міхельс, хоч і сильно аргументує що-до появи в демократії олігархії, котра навіть обовязково з'являється в демократичних партіях, усе ж таки говорить, що, порівнюючи труднощі демократії з тим, що приносить аристократія, все-таки демократія є менше зло, ніж аристократія. Напади Міхельса на демократію зовсім не приносять шкоди для демократії, а ще скорше її зміцнюють, хоч по суті закиди рівні нападам Ляґарделя.
Після думок і поглядів Масарика, тут виложених, не тяжко уявити собі його позицію що-до большевізму, про котрий іде мова в останніх його трьох нарисах:
- 5. Большевицька диктатура.
- 6. Революція і большевики.
- 7. Політичний антропоформізм.
Через це й доведеться зупинитися на них коротше, звернувши увагу на більш характеристичні місця.
Масарик зупиняє увагу на тім, як Маркс уявляв пролетарський рух. А уявляв він його, як самостійний рух, рух величезної більшости в інтересах цієї самої величезної більшости. Большевицька диктатура є дійсно диктатура, але не диктатура пролетаріяту, як то мусіло би бути згідно з Марксовою доктриною, а диктатура головарів невеличкої політичної партії. Фактично большевицька диктатура є диктатура дуже дрібної меншости, диктатура аристократичної олігархії в дійсному розумінні цього слова, це є диктатура над пролетаріятом.
Державний переворот, готували Ленін і Троцкій, й проти нього були навіть такі головарі большевизму як Зінов'єв, Камєнєв, Риков, Ноґін, Рязанов, котрі противились такій згубній політиці і через що виступили навіть з партії. Потім пізніше знов вернули до неї.
Большевики трактують пролетарську масу, як справжніх носіїв великої соціяльної думки й соціяльної акції. Одночасно це не перешкоджає їм твердити, що справжніми носіями цієї думки та акції в виключно лише певні особи, спеціяльно на те компетентні. Радек писав, що всяка революція є діло меншости і навіть часто дуже невеликої меншости. Як і Лєнін він усе шукав умотивовання проводу над пролетаріятом. Окрім Радека й инші провідники большевізму понаписували цілі розділі про конечність появи вивченої групи, яка має вести пролетаріят. Ленін декількома наворотами доводив, що диктатура пролетаріяту мусить бути диктатурою певних осіб. Тисячі мусять бути, особливо в економічних організаціях, абсолютно підпорядковані одній волі.
Маркс і Енґельс мали на увазі пролетаріят, як масу науково освічену,
