Ой шани, великі дуки —
Не ведіть народ на муки,
Годі вбогих обдерати,
Час чуже назад віддати!
1862 р.
Колись-то давно, ще за Николаівських часів, запізнався я, яко вандруючий по Украіні етнограф, з польским романистом и критиком, Михайлом Грабовським. Наше знакомство тревало двайцять літ и приводило нас часто до розсуджуванья польско-руського питанья у відношенью до украінського народа. Не у всім сходилися ми з собою, и оба ие в однім не дорозумівали; але Михайлові Грабовському я вдячний більше, аніж кому небудь та чому небудь, коли я в теперішнім часі в сім питанью хоч що небудь добре розумію. Недовго перед своєю смертью напечатав Михайло Грабовський повість Zamieó w Stepach, в котрій я знайшов дещо и з власних устних росказів, що заховалися в памяті автора. Отсе дуже цікавий, списаний після свіжих переказів етюд недавноі нашоі старовини, в котрій відбилися часи давнeзні; але по моій гадці треба б сюжет повісті виложити по руськи, а не по польски. Я не заховав моєі гадки перед автором, віддаючи повну справедливість его талантові, и благородний автор дуже бажав побачити своє opowiadanie pocказане по руськи, та не судилося ему дочекатися сего. Аж в багацько літ після его смерті настигла в конець така часина, коли я зміг сповнити моє власне и его бажаньє.
І.
Аudiatur et altera pars.
Рід наш сягає в дотатарські часи. Киівський князь Володимир Мономах осадив одного з князів половецьких на річці Володарці неоддалеки від Сквири, яко побережника чи сторожа пустині,
