та коли хочеш пахарювати, дак по дню в місяць панщини ему одбувай, та ще дванадцять днів у году шарварку та чиншу плати рубляку.[1] Підданство!.. У Гетьманщині за Дніпром не знають підданства. Нехай и в нас Гетьманщина буде. Нехай и віра буде сама тількi благочестива. А то видумали унію, та й силують попів до уніі. Попи ваші, мовляв, заволоки, темні люде, пяниці. А що міні по тому, як піп не питущий? З ним ні побалакати, ні що. От видумали по селах народ навчати, з образами, з корогвами на майдані стануть, казаньє кажуть. Воно наче й добре, що молодіж під старих людей, під батьків та матірок підклоняють, та щоб не волочились, щоб чоловіки жінок татарам не продавали, щоб чотирox жінок заразом не держали, та щоб чоловік жінки самоі з дітьми не кидав задля лугового дубованья. А все той умисел, щоб нашу віру православну викоренити. Не казали б лихого про них печерські панотці, коли б вони були добрі. А млієвського титаря за що спалили? Що тількі лядський антиминс узяв з церкви та одвіз до преосвященного в Переяслав, дак за се мучити й палити? Святокрадець, мовляв. Який він святокрадець? Не з благочестивоі, а з унитськоі церкви взяв він, потай миру, антиминс. Чого ж бо вони підмовили отця Остапа? Поідь, Остапе, в Полщу та висвятись на унита, tobie lepiej bedzie![2] От тобі й lepiej, що тепер висить на одному трямку из жидом та собакою! Вже ж таки на щось благочестиві манастирі позаводились. От у Мотренинськім лісу, в Жаботині, в Медведовці, у лісу Лебедині, у Мошнах між горами. То ченці хиба дурно навчали: „Збунтуйтесь, дак и в вас буде благочестиє“?[3] Та й Золота Грамота від цариці так прописує: „Велик світ Государиня велить різати жида й ляха до ноги, щоб и не смерділи на Вкраіні“.[4] От ви й росторгувались, пани ляхи, на чужій землі, що позаводили скрізь торги та ярмарки! У козацьку кишеню грошей из жидами рандарями наторгували. Тепер оці купи грошей подуванимо рівно між усіма, щоб не було ні вбогого, ні багатого на Вкраіні. Нехай и сам пан Гонта не квапиться над нами панувати. Буде знов так,
- ↑ Такі невеликі одбутки підданські прописані в наочного свідка Rzezt humаnzkiej (str. 71). Видавець Записок о Южній Русі, в 1843 році, роспитував сам старих людей по Вкраіні. Вони оповідували ёму про такі ж самі одбутки и не вважали іх навіть за панщину. „Панщини (мовляв) ніякоі не було“. (Том І, стр. 143.)
- ↑ Про це все прописано з народніх уст у Записках о Южній Русі, том І., 261—266.
- ↑ Оповідували так старі люде ще в 1843 році. Там же, стр. 262.
- ↑ Там же, стр. 149.
