Один хлопчик. Ось де вона, тату, и сиділа. От и кубло знати.
Другий хлопчик. Коли б ми не були позагрузали, вона б у нас ножів не повикручувала.
Один гайдамака. То ж то бо, дідькова ти утробо, що по викручувала. Як почну тебе крутити за левержет, дак знатимеш козакуваньє!
Другий гайдамака. Та вже й вона ім добре чуби понаминала.
Один хлопчик. Коли б тількі чуби; по пиці так мене наля скала, що краще й не треба.
Другий хлопчик. Вже перестали з гармати бити. Ходімо боржій, Ивасю. Може которий жид притаівся мертвим, дак ми ножем під боки, щоб не лукавив.
Один гайдамака. Бач, Іосипе! кажеш, не буде з хлопців добра! Наче старе вигадало.
Другий гайдамака. Та коли б же Бог дав, щоб наша наука не пропала!
Третій кунштик малёвано пензлем. Ніч. Густі хмари на панський двір, мов тута на серце, налягли. Через високий частокіл темний будинок двома віконцями світиться. Під ворітьми — купа коліів. Поперед купи старець каліка, без правоі руки и лівоі ноги. Вітром на ему манатьє дране тіпає. Нагнавши вітер хмару на хмару, відслонив клаптик неба. Місяць серпом визирнув, щоб заблищати на гайдамацьких списах и в страшних очах каліки-старця. Показуючи коліям лівою рукою на будинок, старець таке до них промовляє:
„Семеро нас так покалічено навхрест и пущено старцями на острах людям. Здерли ми панську, господу під Коднею з січовиками, та, на лихо собі, старими медами й повпивались. Голова наче й твереза, а ноги не несуть. Вражі ляхи про такий, мабуть, случай держать мед-спотикач. Нас и похапали. Та, лежучи в шпиталі, як нас вигоювано, поклялись ми Пречистою сiчовою и міжигорським Спасом підпалити по костелу и по панському двору, а кому Бог поможе, то й білш того. Ні на що вже ми краще не здалися. Се вже я, панове братці, двадцятий будинок підпалюю. Вітер як раз из за клуні. Добре ви вчинили єсте, що роскидали місток на Росі: не надоспіє пан з надвірніми козаками, як поба-
