шових плавнів устають над Уманем дими. То гайдамаки жидівську школу з трех гармат бурили, бо в середині оружні жиди засіли и добре оборонялись; а знов инші коліі соломи до лехів наносили, щоб подушити оружніх людей, котрі ім у руки не давались. Скрізь дими сонце, сідаючи, промiнем y-гору бє, и в-горі вороньє освічує, що понад трупом вється. Се — Фон картини. На переднему плану молодиця в комишах криється, а поза комишами бовтаються, шукаючи іі, гайдамаки з ратищами. Була під той страшенний час удова доктора Бондині в Умані. Перебравшись по мужичі, сховалась у комишах. За пею побігло з ножами двоє хлопят гайдамацьких, та вона в іх ножі повіднімала и по пиці наляскала. Оце ж ті хлопці привели своіх батьків. Підпис доповнює кунштик, зро блений з оповіданья наочного свідка.[1]
Один хлопчик. Ій же то Богу ж то, оттут на купі вона й сиділа!
Другий хлопчик. Так як жаба очі на нас вирячила. Ми полякались, а вона ножі й пoвикручувала в нас.
Один гайдамака. То-то, матері вашій ковинька, що повикручувала! Які з вас будуть козаки?
Другий гайдамака. Як вона й не злякалась, бісова ляхівка, свяченого!
Один хлопчик. Ще добре, що не черкнула нас по шиях.
Другий хлопчик. Коли б тепер міні попалась! я б і черконув!
Один гайдамака. Та годі вже нам бовтатись! Пропадуть моі сапянці. Се ж из самого пана Младановича. Гонта звелів міні его кінчати, а я кажу: „Ні, добродію! шкода одежи доброі, та й розув ёго й роздіг. Оце й шапка на міні губернаторська, а жупанипан Гонта на свого коня забрав, хоч и так уже ввесь був під шовковими робронами то-що“.
Другий гайдамака. Справді таки, що годі. Вже й сонце сідає. Кріз дими наче крiз сито світить. Нічого й не видко в комишах. О, вража дітвора! упустила ляхівку. Не буде з вас добра. Вертаймося до дому. Там саме повиставляли меди та вина з лёхів.
Один гайдамака. Та й вертаймося таки, брате. Тут и без нас чорти візьмуть іі в ночі.
Другий гайдамака. Не візьмуть, брате. Не що бо міні й досада! Ножі свячені: не приступить ні один чортяка.
- ↑ Rzez humаnska, przez naocznego swiadka, str. 36.
