Та земля, що по ній ступаємо, була не раз костьми засіяна, крівцею полита, а сходила від того засіву несказанна повсюдна туга. Рідко ж де стількі бувало туги, як от по сему красному Підгірью, що пустошено ёго з давнeзніх часів, да й досі краси з лиця ему не стерто. Не стерто краси з лиця землиці руськоі; не заморочено до останку й руського розуму: все бо ще він сягає в свою старосвіщину по живущу и цілющу воду споминок, а ті споминки од посягателів забезпечують ёму будущину ёго. Величні и достохвальні маємо в рідній историі факти. Росте похилий дух y-гору, як спогадаємо про оборону християнського світу з одного боку — на достатки та й живу кров християнську, а з другого — на саму невмирущу душу та й на трудові заробітки народу руського… Од сходу й заходу чужоядники на нас напирали, та й не здоліли зрушити з місця углового каменя великого руського миру, котрого давнина темними хмарами ще від науки вкрита, котрого настоящина туманить очі заздрощам, котрого будущина лякає людський недомисел. От ид сéму ж то великому тілу прирощені ми органично духовніми споминками, и доля наша була, та й мусить бути, з ним спільня…
Так-то воно єсть на широкий погляд з историчнёі високости. А ходячи низами, як звичайно в повсяденному розумованью ходимо, не раз и вважливий чоловік, ба й той, що має живу искру в серці, задивиться иноді геть пильно на одробини великого цілого, та й клопочеться з усієi сили своєі, щоб увесь розум тямущих на тих одробинах сконцентрувати. Сим, правда, робом усе житьє народнёго духа провадиться, и нема в сёму великоі хиби, бо з частинноі роботи ціла робота духова віками складується.
Оце ж и в нашій словесності, з самого іі початку, появляли тямущі люде частинами ту правду, котра з'явилась уже, а ще білш колись из'явиться, великою историчнею правдою. Була своя правда в того віщого бояна, што посилав своіх вояків зачерпнути шеломом Дону. Була та ж сама правла и в тих давно забутих „елегиях“ про двох братів Струсів, про котрих підгірські бояни canunt voce lugubri et gestu camentium se in utramque partem
