МАЙОРЪ
Повість П. 0. Куліша. (Переложено в великоруського).
Глава II.
На кінці одного з тяхь гбродкіль, що-то іхь наші подорожні звичайно тавивають дравтниими точнами, стовла почтова стацня. КГдродокь бувь однакожь дрантивжниь тільно вь ечахь поде рожніхь; которі у паст дуже харектеристично назаваються проізжаючнми. Тві панове матурально видять вь городахь тілько уридові улиці, вь которихь украшенню природа нерав послідню ролю. Що тичиться містцевихь жителівь, то дія михь вь гбродку Х. М. рослм тінисті, повні всякої
благодаті садні для нихь протікала поузь краю |
тбродка камншчата, широко розлита річка, оживлена толосивии криками гуєїхв стадь; для нихь кру- том гбродка розстелялись плодородні поля, попе- редіаювані невеличенми лісами, межи которими, надь ставами я озереми, стояли павські хутори, зв низь- нями, вкритими соломою будинками и стремлячими ль воздусі врилами млинівь.
Читатель видить з першихь стрічокь, що діло йде про нашу Україну, перероблену на Ме- оросеню. Такь, намь мило писати о ній, живучи па сівері, що-небудь би вь ній ні діялося, Ма нахо- дямо дизну, необьясниму приєммность, згадувати туть м обь тінь, що нась зовсіжь не підноснло не родині; приміромь, о почтовій стацнї городка М. М, зь її темними вікнами, зь її рухаючимися помостами, зь ії твердами н занорошейими ме- блями, -- або о державці тої стацні, відставнімь корнеті Мволгині... Правда, корнеть Мволгинь (а по документамь ШМволга) вь своїй околиці у. мао- тихь, поли не у всіжь, сливе чоловікомь дуже лю- бимь, услужливимт, а навіть просвіченимь. Правда й те, що вінь вь багато» домажь бувавь на при- міті, яво хоротний женихь, та й теперь нще, мимо вго поважнихь літь, найшамсь би панни, що не відреклнсь би відь бге родинного ммени, облаго- роженого відь якогось часу великоруськимг закін- 'ченнемь. "Та намь вінь чомусь-то не подобається. Тязшко врешті сказати, чому може не подобатися ко- му-небудь такий чоловікь, якь ШМволгянь,, помі- щикь такого-то уізда й державця такої-то стациі. Поверховность бго справді незь самихь щасливих», та все-івь й не зь самихь нещасливихь. Ото, вінь проходжується по своїй стацні вь-зодь н вь-пе- редь, сь люлькою в рукаха- Всякому можна-бь підойти, та придивитась Єму вь усіх подробно- стякь. Рость Капитона "Павловича середній; всі
« ві сн Воно й
часті тіла, за ввімкою товстого живота, пропорци- | ональні; аище рибовате, надутовате, та, можна ска- зати, таки дворянське, виравительне, бо не даромь бе дитиною нерозумаї мальчики-ровесники про- звали пикатимь?); роть мірний; нісь мірний; чи авнчайні: се напнсавь би о нихь в» паспорті кожднй, тому що вь нихь неможна було означити аві цвіте, ані виразу. До всего того додайте ще поважні, спущені вь-низь вусн, та густі чорні ба- женбарди. Чого-жь вам нще хочеться відь дворя- кина? Капитонь Павловячь Мволгянь був дав- нійше дуже багатий, бо походить вінь ,наь ста- ринної и моренної Малороссийської родини." Вінь че надежавь де тихь низькихь Малороссийнь, що, по саовамь Гоголя, видераються зь дегтярівь та тор- гашівь, заповияють, наче сарана, палати й судові місця, деруть послідню копійку зь своїхь таки зе- мляківь, заливають Петербург абедниками, нажи- ють наконець калиталь п урознсто придеють до родинного нмени свого, которе кінчиться на 0, саюгь в." Ні, предки Мволгина збагатились ни- лшими, простасердечними и, свазати-бь, домашніми способами. Приміромь, дідь йго служивь вль Мало- россні вовниимь комнсаремь вь часі Потемкин- ськихь походів». Відь часу до часу вінь приготовлявь такеть, припечатувавь до него перо, вьзнакь того, що пакеть мусить летіти, мовь птахв, н призвав- ши до себе багатого козака вь саму робучу пору або передь роковимь святом, казавь йму ласка- вим голосомь: уГолубчнку, ване, сідай ти на коня та лети птахомь зь симь Лисьмемь до світ- лійшого підь Очаківь." Жовакь, розуміється, про- сивь пропустити йго відь сеї біди або предкладань чаймити на свій ношть гонця. ,Ні, голубчяну,є од- вічавь простосердечно комисарь водга, у,таного важного письма не можна поручити нікому дру- гому.» Однакь, після де-якихь переговорівв, старин- ня дворянська простосердечность робила уступку, а козакь зь свові сторони уступевь номисареві за беацінокь нивку, лісокв, сінокосв в тому подібну дурницю, н таким способомь лагідно, марно м не компромитуючи себе, якь тиі-то дегтярі м торгаші, побільшавь старий Мволга своє благосостояниє та й зншивь внукові своєму триста душь н три ти- сячі десятинь землі. Тимь-то Капитонь Павлович вь ночатку миття свого не мавь ніякої потреби, дортати стацию та сидіти на ній цілнмия днями, якь то вінь робить теперь. Та, на нещаств, вихо- вуюзись вь пансионі у одного строгого в глубоко- норовственного Німця, вінь набравь неодолимої
окоти до гулящої жизиі я, вирвавшась зь панси-
