долі, та й захріпь. Тітка хочъ не пъяна, та недужа, тожъ на печі заснула. А на дворі дощъ такий пірить, не доведи Господи. — Идіть до дому, — кажу я паничеві, — бачите, усі поснули. — Вінъ надівъ шапку, та й каже: — Пійду, тілько поцілуємось на дорогу. — Тікати нема куди, мусила я зъ імъ поцілуватись. Вийшовъ вінъ изъ хати, я почала слатись, а губи ажъ щемлять, такъ міцно поцілувались. Чую, ажъ вінъ озивається: — Нема въ тебе Бога, Сохвиє! одчини, увесь мокрий. — „Такъ идіть,“ кажу, „швидче до дому.“ — Якъ не одчинишъ, то тутъ, — каже, — цілу нічъ стоятиму. — Одчинила я сіни та швидче у хату; вінъ за мною, а я безъ хустки и безъ корсета. Сівъ вінъ біля мене, та й пригорнувъ мене до себе.
Я не одсовуюсь, чую, що на печі тітка сопе.
— Така-то ти добра, — каже вінъ, — и у хату впустити не хотіла… Хиба ти не знаєшъ, яку черезъ тебе я терплю муку.
— Яку? — питаю я.
— А ся охота — хиба не мука, а се пьянство, ся тяганина, — усе для того, щобъ тілько побачить тебе, щобъ хочъ слово відъ тебе почути.
— Хиба-жъ я вамъ велю? — одказала я.
— Ти не велишъ, та що-жъ мені робити, коли тілько й думки, що про тебе: цілий день, цілу нічъ стоішъ ти передъ очима.
Серце у мене якъ не вискочить, и бійзько, и якось весело, и неначе плакати хочеться, бо вінъ у мене вже давно зъ думки не сходивъ.
— Люби мене хочъ трошечки, хочъ десяту частину, якъ я тебе кохаю, — каже вінъ та цілує мене й у голову, и у плечі и у руки та неначе огнемъ пече тими поцілунками.
— Що-жь, — кажу я, — буде зъ того кохання? Ви панъ, я проста; ви розумні, я дурна; тікайте відъ мене, Богомъ прошу васъ — тікайте, не зводьте мене зъ розуму, я сирота, не губіть моєі душі.
Не знаю, де у мене сила узялась се вимовити, бо приміла-бъ — устала, увійшла въ кімнату, — такъ не можу: наче мене щось ланцюгомъ до ёго приковало. Почала я плакати а вінъ ще горій цілує, пригортує: — Любитиму тебе, — каже, — до віку; що згадаєшъ, робитиму.
Зъ того часу стала я панською полюбовницею.
(Конець буде.)
Що не лічиться до гіръ Украіни, належить до іі рівнинъ. Рівнини становлять найбільшу, головну часть Украіни.
Сходячи зъ граничного хребта Бескидівъ, по тій и по сій стороні, стрічаємо насампередъ малі гірські долини. Звичайно суть то вузькі, поперечні провали, котрими течуть ріки. Говорили ми про нихъ вже при Бескидахь; тутъ перейдемо відъ разу на ширші долини, котрі зъ того и сёго боку розтягнулись по-підъ Бескидами.
По Угорській стороні Бескидівъ простирається, відъ іхъ підніжжя зачавши, далеко ажъ по західні Карпати и по лісъ Баконський на правімъ березі Дунаю, велика Угорська рівнина. Низька й рівна поверхня и просторі степи („пусти“) травою порослі суть характеристичними чертами східнёі іі половини; стрічаються такожъ великі обшари піскомъ засипані, а надъ ріками великі мочари. На руську краіну припадає зъ неі тілько маленька частина, поміжъ Бескидами, горішнёю Тисою и Лаборцою.
По Галицькій стороні Бескидівъ за чергою обграничили Підгіррє долини: Прутова на полудневімъ сході, потімъ, відъ устя річки Товмачика въ Дністеръ зачавши, Дністрова, а дальше, за діломъ воднимъ, на північнімъ заході Сянова долина.
Прутова долина тягнеться, відъ Делятина зачавши, де Прутъ зъ поперечного провалу виходить, зъ-разу на східъ, скручується відтакъ на східъ полудневий, розширяється значно відъ Буковинськоі границі, де зъ нею долина Черемошева зливається, вигинається, зъ Буковини вийшовши, ще більше на полудневий східъ и зливається відтакъ зъ великими Волоськими рівнинами. Відъ полудня замикає іі Підгіррє, на північъ вижина межи Дністромъ а Прутомъ, Межиріччємъ названа. Почва Прутовоі долини складається зъ частей напливовихъ и сприяє въ своій середній и низшій части въ високій степені управі збіжжя, особливо кукурудзи, бураківъ и тютюну.
Дністрову долину замикає на північъ головний ділъ водний и обочи Поділськоі вижини, на полудне Підгіррє и спімнене вже Межиріччє. Зачинається властива Дністрова долина коло Старого Міста и тягнеться идъ полудневому сходові. Межи Розвадовомъ а Розгірчемъ розширяється долина, злившися тутъ зъ долиною Стрия; тутъ вона и найширша, тримаючи въ поперекъ 7 миль. Звужи-
