1236', Чортова-Скала (въ Лісеницяхъ підъ Львовомъ) 1.303', Лиса-Гора въ Сассові (въ Золочівськімъ) 1.338', Високий-Камінь (въ Голубині, надъ жерелами р. Серета) 1.380', гора въ Підкамені (въ Золочівськімъ) 1.398'; Кавенчинъ (въ Замойськімъ уізді, Люблинськоі губерниі) 1.088'; Гута (Красноставського уізда, Люблинськоі губерниі) 1.095'; Білозерські гори (въ Кременецькімъ уізді, Волинськоі губерниі) 1.120'; коло села Кривочинці (на границі Волинськоі и Поділськоі губерниі) 1.155'; при м. Фельштині (Проскірівського уізда, Поділськоі губерниі) 1159'; при с. Тучі (Бердичівського уізда, Киівськоі губерниі) 1.055'; м. Киівъ (Старий) 651'; гора Кременець (въ Харківській губерниі надъ берегомъ р. Донця) 800'.
(Дальше буде.)
Раненько виіхавъ я зъ Глинянъ. Належить се місточко до більшихъ, но тяжко ёму піднестися значно, бо тілько проста дорога веде черезъ него, и часто лучається ёму погоріти. За Глинянами є великий обшаръ пісківъ; для того не можна було скоро нагнати. Зрештою дорога є рівна, а в зимі при добрій санній далеко лучше взятися сею простою дорогою до Львова, якъ горбоватимъ гостинцемъ на Винники.
Уже піднялося сонце досить високо, коли я въіхавъ до села Білка-шляхоцька. Зъ тимъ селомъ зачинається Львівський окілъ. Типъ и убраннє жителівъ відріжняється відъ вдачи Опіллянъ и Поділлянъ. Люде бувають заживнійші, бо добірнійше стравуються; серочки носять довгі, поверхъ штанівъ. У Білці я ставъ на попасъ. Заговоривъ я до людей тамошніхъ; вони відповідали мені досить чисто по польски. Суть то польскі поселенці зъ часівъ королівщини. Має се село порядні будники фабричні и економичні.
За Білкою вирізуються уже на виднокрузі горби пасма Гологіръ північнихъ, тягнучихся остримъ угломъ черезъ окілъ Жолківський. Межи нимъ и всхіднимъ раменемъ Гологіръ лежить славетне місто Львівъ у правильній кітловині. Густа мрака налягає сю кітловину, а вже зъ-далеку чути гомінъ и клекітъ невсипущого міста, черезъ котрий перебивається сумно звукъ вежовихъ часосказівъ. Кілько разівъ въізджаю у Львівъ, переймає мене якесь неприязне чувство: радъ би ёго оминути або якъ-найборше переіхати и утічи зъ того гамору торопливихъ елементівъ. Тішився я й теперъ, що не мавъ причини довго въ місті зіставати. Ледве охаривсь въ гостинниці зъ подорожнёго пороху, вже обступили мене жидки-крамарі зъ розмаітими базаринками. Кождий такий жидокъ носить зъ собою цілий базаръ, и що не збагнешъ, те вінъ тобі витягне зъ помежи своіхъ лахівъ, якъ який чародій — всяку всячину — и притирає и примірює и прихвалює. Спитаєшъ же, кілько що коштує, скаже вінъ таку ціну, котра при погляді на лискучий, мудерний який базаринокъ, видається тобі не високою. Коли-жъ дашъ ёму половину або й менше, то вінъ поквапно згодиться. По лучшімъ дослідженню купленого дізнаєшся запізно, якъ хитро уміють у Львові мантити; те, за що заплативъ ти половину зацінки, купується звичайно за шесту, або й десяту часть.
Того самого дня пустився я зі Львова у дальшу дорогу желізницею у Перемиське. Якъ у панорамі мінялися передъ очима розмаіті образи селищъ, піль та лісівъ. Пізно въ-вечеръ станули ми у Перемишлі.
Перемишль належить до найдавнійшихъ містъ західноі Руси, о котрімъ уже Несторь згадує, зачисляючи ёго до „Червенськихъ“ городівъ. Переходило се місто то підъ польскихъ, то підъ руськихъ князівъ и видержало щасливо кілька памятнихъ облігъ; именно облягли ёго р. 1098 Угри, р. 1648 Татаре и козаки, потімъ р. 1656 Шведи, а р. 1657 Ракочий. Зъ тихъ часівъ трівоги бере свій початокъ велика могила близько міста, підъ которою має спочивати татарський ханъ. Зветься вона Знесіннє. Перемишль взноситься къ всходу амфитеатрально и представляє дуже красний видъ, котрому замокъ старосвітський зъ двома баштами багато поважности придає. Вставши рано, я пішовъ на той замокъ и утішився дуже, що башту одну місто такъ поладило, що можна дістатися на самъ іі вершокъ. Уважно приглядався я осереднёму будованню тоі старосвітськоі памятки, котру ще досі часъ яко свідка-самовидця лишивъ; цілкомъ значний остався ще коминъ у середині. Виобразня моя представляла собі живо всілякі сцени зъ историчнихъ часівъ; кождий кутикъ ожививъ я собі відповідними особами, а на лиці кождоі я видівъ визначене завзяттє и удалость. Ще більше розносилася моя виобразня, коли дістався на самъ верхъ башти. Виглядъ чудесний! Тамъ въ далекій далечині мріють на північъ роздолля Ярославськихъ рівнинъ, геть на східъ зновъ горбоваті обшари, на полудне синіються повиті мракою гори, а тутъ, мовъ підъ самимъ муромъ, въється круто тихий, широкий Сянъ. Кілько-то разівъ, згадавъ я собі, дріжали сі мури відъ перегри гарматъ, а свистъ луковихь стрілъ та куль перешибався туди разомъ зъ завзятущимъ закликомъ ріжнихъ народівъ, котрі часто силувалися своєму голосу тамъ дати панованнє, де імъ воно найменше належалося. Перего-
