людська зграя купами, гомонячи, жалкуючи. Тоді знайшлася ёго жінка й дочка. Якъ першого разу, вони теперъ ёго провожали; якъ першого разу, вірна дружина зновъ промовила до ёго: „Буде, якъ кажешъ, а дитина плакала й цілувала ёго; и вінъ, якъ першъ, сподівавсъ на ліпші часи. Зновъ казано зсильнимъ рушати, и рушили, — и зникъ вінъ зновъ зъ очей, и, якъ першъ, тільки дерева при шляху вирізувалися на ясному небові зъ того краю…
Ёго гнали усе далі та далі, а вони, зоставшися, тяжче та тяжче заробляли та… дожидали. И зникли вони усі. Въ остатнє бачили люде молодицю зъ дівчинкою тоді, якъ въ остатнє чутка була розбіглася, що Кармелюкъ визволивсь, повернувсь. Чутка та пропала, и Кармелюка, ані дружини ёго, ані дитини — вже не знайшлося по-вікъ.
Де вони поділися? Якъ згинули? Не зна ніхто й досі. Зникли вони й згинули, якъ багато дечого зникає та страчується — доброго й лихого, благого й злого, кохання й ненависть, сила й слава; тільки де-не-де зостається память живлюща.
Що воно таке, що насъ такъ тягне у гори? Мало не кождий зъ насъ перебувъ або перебуває той периодъ молодости свого життя, въ котрімъ невсипуще бажаннє увидіти світа жене ёго на мандрівку, а першою ціллю такоі мандрівки бувають звичайно гори. Чи то таємничость непроходимихъ гірськихъ деберъ и борівъ манить цікавого до себе, чи природа, пануюча тутъ въ цілій своій неспожитій ще силі, причаровує сюди свого почитателя, чи величъ тихъ масъ неба досягаючихъ тягне до гіръ кождого, въ кого душа приступна всёму, що велике и взнесле? Будъ воно котре-небудъ зъ тихъ властивостей, котрими гори вандрівниківъ притягати можуть до себе, усі вони найдуться въ нашихъ Бескидахъ повною мірою — и таємничость неизслідованихъ сторінъ, и буйна природа, и величавість, и коли руський читаючий світъ такъ мало іхъ ще знає, то мабуть не відъ того, що мало хто зійшовъ наші Бескиди, а борше тому, що ніхто зъ тихъ мандрівниківъ печатно не спімнувъ и словомъ про свою подорожъ. Такъ отже не маємо руськихъ описівъ Бескидівъ, хочъ-би іхъ маленькоі части; тому я й не виненъ, що въ моімъ описі послідувавъ чужимъ писателямъ.
Гори, що назвали ми іхъ Бескидами, становлять тілько одну часть великоі гірськоі громади, прозваноі Карпатами. Карпати складаються зъ двохъ широкихъ гірськихъ гніздъ, — на північнімъ западі одно, при устю р. Морави, дотикає середнёго Дунаю, на полудневімъ сході друге, при Орсові, до нижнёго Дунаю доходить. Довгий лукъ гіръ, третя часть Карпатськоі громади, лучить оба ті гнізда, обнимаючи широкими своіми раменами угорську рівнину, випуклою своєю стороною обграничаючи Галичину відъ полудневого западу. Той тілько лукъ насъ и обходить; відъ Попраду ріки ажъ недалеко до жерелъ Золотоі-Бистриці (на Буковині) той лукъ єсть нашъ по обохъ своіхъ бокахъ.
Имени загального, одностайного вінъ у народа не має; въ чужеземнімъ ученімъ світі вінъ зоветься „лісистимъ Карпатськимъ хребтомъ“[1]. Ми взвичаілися звати ёго Бескидомъ, народъ же тілько одну ёго часть називає Бескидомъ — часть відъ Попраду по жерела Свичі (допл. Дністра въ Стрийськімъ), и то лишъ хребетъ граничний, а загально зве ёго тілько „горами.“ Я лишусь при принятімъ у насъ назвиску „Бескидівъ“ (in plurali, щобъ відріжнити відъ тамтого, частного имени).
Поздовжъ тягнуться Бескиди більшъ 70-ти миль, середнёі ширини мати будуть 10 до 15 миль, а въ найширшихъ містцяхъ найбільше 20 миль, лічучи вже й підгіррє. Полуднева збічъ Бескидівъ (идъ Угорщині) єсть коротша, стрімкійша; північна (идъ Галичині) плоскійша, ширша, дальше сягаюча въ край. Де гори висше підносяться, тамъ вони вузшу мають підставу, а де суть низші, тамъ за те розсідаються широко; найширше розсілися у Низького-Бескида, найнизшоі части Бескидівъ (відъ жерелъ Сяну до Попраду). Найвисше підносяться Бескиди на своімъ полуднево-східнімъ кінці, бо надъ 6000' надъ поверхню моря, а знижаються чимъ-разъ більше идъ заходові; Низький-Бескидъ сягає уже ледве до 3000'.
Не треба Бескиди уважати за одинъ-одностайний хребетъ. Противно, на перший поглядъ складаються вони наче-бъ зъ віддільнихъ громадъ и купъ, не полученихъ нічимъ зъ собою. Тілько уважнійше изслідованнє уявляє іхъ звязь: осіли вони на одній однолитій підставі. На тій підставі підноситься насампередъ серединою цілого ланьцуха головний хребетъ, котрий відъ кінця до кінця иде Угорською границею и становить ділъ водний Висли, Дністра и Прута зъ одноі сторони, а середнёго Дунаю и Тиси зъ другоі. Вздовжъ по-при него прилягають другі пасма, неконьче всюди низнші відъ него; мовъ ёго галузі, відходять вони відъ
- ↑ Der Karpathische Waldrücken.
