признанняся до вини можу замінити кару вязниці на грошеву; отож або 6 місяців вязниці або 10 фунтів гривни.
— Це добре, — сказав чоловік, — але я не маю грошей, не маю чим заплатити…
Суддя призадумався на хвилину, а опісля сказав:
— Бачу я твоє розкаяння і хотів би тобі допомогти, але зовсім звільнити тебе від кари не можу, тому сам заплачу її за тебе. — Можеш відійти, — йди і більше не гріши.
Обжалований занімів зі здивовання, сльози великими каплями котилися по лиці, зі зворушення заледви прошепотів: дякую, пане… і щасливий чим душе вибіг як би боючись, щоб суддя не змінив своєї постанови.
Від щастя він ледви дихав, щось дивне й радісне розпирало йому груди, а у голові тиснулись тисячі різних думок. Хто у цю хвилину міг би збагнути все те, що творилося у його душі? Така дивна і нагальна зміна у його житті! Ще тому кілька тижнів як він ступив на дорогу злочину, до якого перла його якась дивна спокуса, а якій він ніяк не міг опертися, З хвилею, як це сталося, жив він у постійному страху, бо знав, що поліція пошукує злочинця. Він ховався від людей і навіть дітей, бо видавалося йому, що всі з його очей читають про поповнений ним злочин. Ще більш мучила його ж власна совість. Не мав він спокою ні днем, ні у ночі.
