на своїх пальцяхс, кільки саме тисяч десятин має „хлібороб“ Терещенко та „хлібороб“ Кочубей?.. На його думку виходило так, що раз вже відокремились від царства московського, так можна відокремитись і від гетьманства хліборобського й утворити свою власну селянську республіку. — Бідний! Щоб то він ще міг порадити, як би так знав історію Риму!..
Треба було бачити його священне обурення, коли в помешкання редакції „Селянська Доля“ вломилися „ґаліфе“ і стали здіймати гармідер!.. Спершу всього вони поперевертали все в столах співробітників, а потім урочисто засіли за редакторським столом і випили за „єдіную і нєдєлімую“, після чого помешкання редакції вважалося реквізованим, а ґазета припиненою.
— „Ач, які жандари! — бубнів сам до себе Антін. — Українські національні значки носять, а за „єдіную і нєдєлімую“ чарку пють!.. Хоч би вже дізнатись, що воно за люде такі, так може лекше на серці сталоб!“…
„Ґаліфе“ пили принесену з собою горілку і на бідолашного Антона не звертали ніякої уваги. А Антін сидів і придумував, як би так підсунутись до них ближче, щоб довідатися, чого вони прийшли сюди? Довго думав свої думи, а далі встав і рішучо підійшов до них.
Побачивши його в дверях, півпяні „ґаліфе“ закричали:
— Ти что єто без доклада лєзєш? Кто ти такой?
— Я… той… сторож редакції…
— Іш какой сторож нашолся! А гдє лідахтор і сіклітарь?
— Вони в такий час не ходять!.. Ніч же тепер…
— Ну, канєшно, что для вас тєпєріча настаящая ноченька… Тєто нам пайнятно, а вот ти чево сюда влєз?!..
— Та… я… з докладом.
— Ну, гаварі!
— Якщо дозволите, так у мене пять пляшок самогоночки… Позавчора з села привіз… Гарна самогоночка…
— А, вот как! Ми должни ліквізіровать!
— Ні, ви її не зареквізуєте, бо не знайдете! Справа в тому, що я її заховав в таке місце, що й сам
