Цю сторінку схвалено
— 91 —
вертатися назад не хотілося. В селі було тихо, як у могилі, тільки де-не-де гавкали собаки. Ні Броневика, ні його товаришів не було видко. Також не було видно когось такого, кого можна булоб прийняти за большевиків. Йти можна було цілком вільно, хоч і не знати куди. На сході небо краялось близькими соняшними проміннями. На полях димився ранковий туман і підподьомкала перепілка в просі.
В голові було пусто. Ні одна думка не ворушила стомленого мозку. Тільки в глибинах душі ворушилося якесь велике й болюче почування… Йдучи поуз „фіґури“ і побачивши ґіпсове розпяття Ісуса, я зупинився й пригадав своє вчорашнє — „за кого Ти розпинався Ісусе?!“ —
І справді???!!!
