— Я, пані отаманшо, сам міг би отаманом бути. Це не раз мені навіть ваш покійний брат казав… — заговорив Найда.
— Справа скінчена! Що я кажу, так мусить бути! Шабатурка буде адютантом, а вас за намір посіяти трівогу віддаю під суд яко найбільшого злочинця.
— Ви збожеволіли, пані! Я не за себе, а за товариство турбуюся! Мене ніхто не може судити! — закричав Найда.
Отаманша, озирнувшись наоколо себе, знайшла очами діда Семена і сказала:
— Вам, діду, прийдеться ще оден суд відбути. Заберіть добродія Найду поки-що до себе, а потім ми з ним поговоримо…
Дідусь підійшов до Найди:
— Ну, ходім! — промовив тихо.
— Я нікуди не йду! — відрубав Найда, стаючи в артистичну позу.
— Гей, ти, хлопчику! — несподівано крикнув добродій Шабатурка. — Годі тобі ломатися й удавати Бог зна що! Йди, як тобі наказують, а то побачиш!..
Найда поблід, затрясся і в одну мить стратив свою величність.
— Й-йду!.. — сказав тихо.
Отаманша подивилася в його слід гнівним поглядом. Закусила губи, подумала щось і заговорила:
— Я, панове-товариство, судити його не думаю. Я звеліла заарештувати його тільки на час нашого наступу, щоб він з дурної голови не наробив якої шкоди… Як тільки проспівають треті півні, ми звідси рушаємо. Перші пять сотень з пятьома кулеметами й обома гарматами підуть на Хвастів, а другі пять сотень з рештою кулеметів і двома „люїсами“ підуть на Мотовилівку. Одинайцята і дванайцята сотні залишаться в резерві при штабі, який стане в селі Тихій Балці. Там буде адютант і той добродій, що приїхвв до нас з Великого Міста. Сотнями, які підуть на Мотилівку, буде управляти добродій Мухобій, а я сама піду на Хвастів. Попробуєм свого щастя, панове!..
— Слава нашій отаманші! — залунало в пітьмі ночі.
