— Приїхав козак з розвідки і сказав, що бачив вас аж за селом, як ви кудись їхали на возі, разом з тим добродієм, що сьогодня приїхав до нас, — оправдувався адютант.
— Деж той козак?
— Я тут! — почувся голос із школи і на ґанок вийшов козак Байда.
Отаманша наче скаменіла від здивовання:
— Ти?!.. Ти розстрілював комуніста, був у лісі і ходив на розвідку?!.. Ти… ти… ти… брешеш, паскудо!…
— Як ви знаєте? — спитався він нахабно.
Отаманша оглянула юрбу і крикнула:
— Сотенні, вийдіть сюди!
На ґанок стали виходити оден за одним незнайомі мені вояки. Серед них був і добродій в потертім френчі.
— Панове! — сказала вона до них. — Починається щось неможливе. Досі в нас було тихо й мирно, але з якогось часу став помічатися нелад і руйнація. Сьогодня за злочинну аґітацію розстріляно комуніста, чужого нам чоловіка як по вірі, так і по ідеї. Скажіть-же мені, що маємо діяти з власними злочинцями, які своїми провокаціями шкодять нам далеко більше, як вороги?..
— Розстрілять! — почувся старечий голос діда Семена.
— Вам, діду, теж годі судити та розстрілювати. На мою думку виходить так, що нам необхідно зробити деякі зміни. Треба декого з відповідальних людей, які вже давно сидять на однім місці і встигли розбеститись, замінити новими людьми. Як ви на це дивитесь, панове?..
— Негайно замінити!… почулося звідусіль, наче сама ніч заговорила.
— Так, от, добродій Найда більше вже не адютантом. Замість нього буде добродій Шабатурка — і отаманша покликала до себе добродія в потертому френчі. — Ви, як я зауважила, обовязки адютанта будете виконувати краще Найди.
Добродій Шабатурка вклонився і сказав:
— Я взагалі не хотів би тут нічим бути… Хіба можна щось робити в такій розпусті?..
