— Тоже коханець знайшовся!…
Температура повисшувалась. В кімнаті не ставало повітря. Я мусів йти на бульвари.
І в той час, як я виходив, апарат шепотів:
— Пішов?…
— Так!
Вже за дверима моє вухо ловило: — „Сладострастнхых снов была ночь полна“…
Так було весь час, але сьогодня все змінилося. Я прийшов до дому і сказав:
— Нам не по дорозі… Є багато шляхів навкруги нас і є куди ступити… Бувай здорова і щаслива!…
— Куди ти?!
— Йду до революції…
Встає і жах невимовний намалювався в її очах.
— Як-же так?! — зойкнула вона.
— Ніяк! Йду собі, та й годі!…
І тут я відчув, як за стіною запрацював апарат. Його незримі колісцятка скажено крутилися, але вже ні одна шпилька не вколола мене. — З приємністю зрозумів, що вони на сей раз крутилися навпаки…
Ґітара перестала бренькати, мужеський голос занімів, а моя подруга ніяково затопталася на місці:
— Ти мене не зоставиш?!…
Я вагався.
— Не зоставиш! Будеш зі мною завжди, завжди…
— Гм… — почав я. — Алеж ти знаєш, який я ревнивий…
— Ти добрий! Добрий!… Розумієш?…
І справді, я добрий! Се я зробив лиш тепер, коли мені так „лячно“…
Там чекає Революція, а я сиджу в своїй кімнаті і тішуся тим, що маю змогу вільно записувати оці рядки про те, що на дворі чудовий вечір, що коло
