критики „Книгаря“ над чим поглумитись… Якби не такі погані часи, то ще… Оттак, жиєш кепсько, куриш махорку, про хліб тільки й думаєш, то куди вже там „глаголом жечь“… Щоб виїхати кудинебудь, або що, а то загинути так можна… Кажуть, що тепер вигідне діло спекуляція, але як тут за неї взятися?… Тож цілком нова справа!“…
Підходить знову елєґантний добродій:
— Кланяюся! Мушу йти! Маю родинні справи…
Белєтрист добре знає, які то „родинні справи“, але приємно всміхається і каже:
— Піду і я. У мене теж родинні справи.
В передпокою вони одягаються. Елєґантний добродій ґраціозним рухом руки кидає служці блакітну кредітку, а белєтрист ніяково засуває в кишеню руку, де лежить його щуплий гаманець, але, однаково, не вийнявши його, виходить за двері, слідом за елєґантним добродієм.
Я йшов слідом за ними.
Подаючи на прощання руку, белєтрист сказав до елєґантного добродія:
— Перепрошую! Мені зараз до зарізу потрібно 5000 карбованців, а дістати їх сьогодня вже не можна, бо скрізь позачиняно. Чи не знайдете у вас цеї дрібниці?
— З великою приємністю! — відпонів елєґантний добродій. — Тільки при мені такої дрібниці не знайдеться… Завтра з приємністю можу дати…
Добродій витяг з кишені пальта дві кредітки по 1000 карб. і простягнув белєтристови.
— Скільки маю, стільки можу дати…
— Дякую! Після завтрого пришлю разом з книжкою.
— Чудово! Гаразд!
— Всього ліпшого!
Коло першої паштетної белєтрист зупинився і сам до себе промовив:
— Ну, сьогодня можна сміливо дещо купити!..
— Добрий вечір! — привітався я з ним.
Він озирнувся і кивнув головою:
— Зачекайте трохи. Підемо разом.
