Офіцерик скінчив і задовольнено всміхнувся, в той час в юрбі почувся глухий гомін і на ґанок вийшов той самий незнайомий мені парубчак.
— Прощу слова!…
Ще глибше мовчання…
Юрба напружено чогось чекає…
І ось, як свист нагайки, почувся шипучий голос офіцера:
— Большевик!… Взять його!…
Два здоровенні осетини вискочили з ґанку, схопили парубчака за карк і потягли в ґанок. Той тільки встиг крикнути:
— Почекайте, я щеж нічого не сказав…
Офіцерик махнув рукою і, повернувшись до юрби, з тією самою солоденькою ухмілкою, промовив:
— Видели?… А тепер марш по домам делать дело!…
Потяглись сірі, зігнуті постаті. Йдуть мовчки, а зуби сціплені. В кождого своя думка: — „Щож тепер робити?!…
…Вечером, коли вже добре смерклося, на дзвінниці задзвонили „на ґвалт“ і, одночасно, разом, в декількох місцях заторохтіли кулемети.
Мовчанка скінчилася…
1919 р., Осінь, м. Камянець.
VIII. Белєтрист.
(З життя київської богеми).
Товариська вечірка.
Дві, три візитки, а решта — піджаки.
Так виглядає „цвіт нації“…
Всі тут: поети, белєтристи, журналісти, артисти, малярі, музики і співці.
З ніяковими лицями, бліді й бородаті, сумно позирають видавці і „любители искусств“.
Йдуть жваві суперечки на ріжні теми мистецтва.
