Два сумнівного типу субєкти наздоганяють їх.
— Забуваєте, товариші, що тепер революція, а тому все має пересічний характер, — починає оден субєкт.
— А до демократичної влади та „батьків народу“ — знайте зась! Вони потрібні через те, що у вишитих сорочках ходять, — додає другий субєкт.
— А-а-а!… Наші артисти! — гукає здивовано добродій в сурдуті.
— Хе-хе-хе!… Наші артисти! — сміються добродії в піджаках. Догадуюсь, що це з богеми, але хто саме, — не вгадаю.
Гаряче розмавляючи про якийсь карнавал, ритмічним кроком поміряли пішоход далі.
— Трах-тах-тах!… Трах-тах-тах! — почулося за рогом вулиці.
Пронизливі свистки десь відгукнулись і на мить, виникла думка: яке їх життя?!
Раптом гасне елєктрика і в розчинене вікно сунеться темний вітер.
Понура ніч.
Скучно.
Коханки немає…
VI. Невже так?!…
В місті великий здвиг. Демонструються якісь сили. Валка за валкою скриплять навантажені вози. Черепашачим кроком гримають важкі панцирники. Червоними маками цвітуть розгорнуті стяги. Осліплюючими рядами виблискують білі гасла:
— Геть тиранів!…
На широкім майдані юрби народу. Висока трибуна і промовець. Маленький, сухорлявий, білявий робітник. З його горла виривається охрипле:
— Там жах і роспач! Там сваволя і шибиниці! Там тирани і раби! Сонні, вставайте!…
Юрба хвилюється. Їй ніяково почувати себе сонною і вона кричить:
— Вперед!… Слава!…
