населення містечка, якась баба сказала, що бачила як Хайка з Вакуленком пішли гуляти в поле.
Добрі єдиновірні сусіди заспокоювали Берка:
— Ну, так що такого сталося? Пішла гуляти, так прийде! Чого так турбуватися. Почекайте трохи.
Пішов старий до дому, та й щось не сиділося йому спокійно. Вже й дванайцяту годину пробив годинник, а Хайки ні слуху, ні духу. Тоді в його голові зявилась нова думка. Він згадав, що Хайка щось надто вже дружила з Вакуленком і, крім того, оті її чудні ховання в шафу… От тепер і підвела старого… Не інакше, як тільки втікла з ним…
Мовчки встав він і мало-що не бігом побіг до школи, де була кватира Вакуленка. В його кватирі було темно, а коли він взявся за клямку біля дверей, то помітив великого замка. Старий Берко зрозумів все, і перед його очима засвітилися огненні тальмудичні гасла. Він відчув, що сталося щось страшне, що треба щось робити і ні одної хвилини не гаяти часу.
„Украв! Украв! Украв!“ — закричав він не-своїм голосом і, як припечений гарячим залізом, кинувся на вулицю сонного містечка.
Скоро все єврейське містечко було на ногах і гомоніло. Від Вакуленка ніхто не сподівався чогось подібного, а через те й обуренню не було кінця:
— Ач, який приткий молодець! Як солодко балакав про революцію та чесність, а сам не коні якінебудь вкрав, а єдину доньку в батька!..
— Та вонаж сама розум має, не крав же він її як кітку якунебудь!.. Певне кохає його, так от і втекла з ним.
— Еге, добрий розум!.. Одурив дівчину, як стій та дивись…
— А так, тепер шукай вітра в полі. Аби хоч знати куди поїхали вони?..
— Треба ґоїв розпитати, вони певно знають…
Молоденькі єврейські парубки, що тільки й мріяли про Хайку, як ошпарені кинулись з хати в хату розпитувати, чи не знає хто, куди дівся молодий учитель? Сторож від школи за десять карбованців сказав, що
