їхав підтюпцем. Денеде в маленьких вікнах хаток блимало червоне світло і крізь шибки було видно чиїсь голови схилені над столами. Серед містечка церква, а коло неї дві гармати на поготові. Далі базар з рундуками, а між ними розташовано безліч возів, під якими солодко спали стомлені вояки. В двох-трьох місцях горіло багаття, а коло нього сиділо по декілька хлопців і пражили в казанках молоко.
— Товаришу, взводний! кажись наша розведка едет? — почувся оден голос.
— Пускай себе едет… Она свое дело знает лучше нашего… — відповів другий голос.
— Как будьто буденновцы… — знов заговорив перший голос.
— Какие там буденновцы? Буденновцы на Волочиск ушли. Это третьяго Интернационального…
Сотник Гонибіда аж дух затаїв. Тепер він майже все вивідав. Зоставалося тільки зараз-же перейти до діла. Він скерував свого коня в бокову вуличку і подався на поле.
— Скорійше до своїх! — прошептав він до козаків. — Вони всі в наших руках!…
Рогатий місяць викотився зза обрію й зараз-же заховався в якусь перехідну хмарку, наче не хотів бути свідком того, що мало статись на землі. Густійші стали тіні навколо. Здавалося, поглибшав навіть сон і збільшився спокій. Багаття на базарі вже догоріло і тільки тліли маленькі іскорки. Все мовчало.
Ку-ку-рі-ку! — заспівав десь півень.
Ку-ку-рі-ку! — відкликнувся другий.
Тра-та-та-та-та-та-та… — нагло заторохтів з одного кінця містечка кулемет.
Трр-ах… трр…ах трр-ах… — відкликнулися в другім кінці рушниці.
Ах-ах-ах… — голосно залунало в тихих садах.
В містечку трівожно засурмила сурма, а слідом за нею загавкали собаки і заїржали коні. Попід тинами бігли півроздягнуті люде з рушницями в руках і кричали:
— Измена, товарищи, измена!… Спасайтесь!…
