холодне настирливо лізло в мої груди. Механічно простягнув руку і схопив за карк приблудну кітку.
Мовчки, не кажучи ні слова Миколі, я відчинив двері і шпурнув її в коридор.
… Спалося зле. Весь час непокоїли кошмарні сни, а під ранок у мене так страшно розболілася голова, що я не міг навіть встати з ліжка, не то щоб ще їхати сотню верстов на санях.
В шпиталі, куди мене привезено за допомогою Миколи, лікарі визнали в мене якесь „місцеве“ запалення мозку, що загрожувало смертю. Але завдяки турботам Миколи, я лишився живий і разом з ним живемо в місті і „революцією займаємося“…
Щож до Миколової коханки, то скоро в коридорі мого мешкання знайдено труп приблудної кітки, яку я убив і через яку переніс таку тяжку хворобу, — залишивши на призволяще все своє добро, вона кудись безслідно зникла…
|
1920 року, 5 січня.
м. Київ. |
