Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/97

Цю сторінку схвалено

93

3. „ОЙ, ГАЮ МІЙ, ГАЮ“…

Писали й запевняли: „Зеленого немає!…“ „Зеленого знищено!…“ Про це оголошували спеціяльними плякатами з віршами і про це офіційно повідомляв ворожий штаб. Говорили, що начеб-то, в Каневськім лісі знищено весь повстанчий загін і вбито само Зеленого. І в той час, як це повідомлення передавалося з міста в місто, з польових просторів надходили инші вісти: там убито комісара, там знишено що найліпший червоний полк, а там цілий повіт збунтувався… Глухо гомоніли про це села і злякано прислухувалися до того гомону міста і, чим далі, тим частіще й голосніще згадувалося імення Зеленого, який мовляв „заводить мужицькі порядки…“

Вороги збіралися в своїх штабах і довго радилися між собою. Після кождої наради, то в один бік, то в другий — виходив „у спішнім порядку“, озброєний до зубів, новий полк Москалів, але то все було до нічого… За який небудь тиждень, приходили вісти, що їх повішено на придорожних вербах…

Стали висилатися на місця подій цілі дівізії і вони з криком та шумом приходили десятки й сотні верст чорноземними ґрунтами і нігде нікого, крім одних косарів на полях, не бачили. Але варто було якомусь полкові відокремитися і стати десь у селі на відпочинок, як в пітьмі весняної несподівано налітала зграя темних привидів і з криком — „хай живе отаман Зелений!“ — немилосердно нищили всіх і так-же нагло зникали.

Кидались вороги на всі боки і вишукували ріжних засобів, аби заспоїти схвильовані маси і так не могли знайти ніякої ради. Змагалися між собою й дорікали друг другу за те, що в свій час нерозумно відкинули жадання Зеленого, аби були виборні селянські ради і постановлені на комісарські місця вибрані громадою люди. Жалкували, що не визнали за народом права його рідної мови і на скору руку складали й оголошували про це декрети, надіючись таким чином зміцнити під собою захитаний ґрунт. Розліплювали їх на парканах та стінах, поруч з наказами про „Всеобуч“ і зголоднілі мешканці міста читали й озлоблено перекидалися між собою уривчатими фразами: „Какая там может бить мова, когда хлеба нет на базарє?…“

А на міськіх базарах справді пустка стала, бо всі господарі, шо тільки мали на продаж, не схотіли його вести, а для инших так дороги но стало… Натомість втопталися стіжки між лісовими кущами, які провадили до числених загонів отамана Зеленого, який обсадив ними весь правий берег Дніпра, починаючи від Черкас і мало що не до самого Чорнобиля, і всю Київщину — від Звенигорода і аж до Радомишля. Звязав своїм звязком усіх ватажків, об'єд-