91
забезпечити перемогу тих, що йдуть на схід. Без нашої допомоги, шановне товариство, ніяка перемога не можлива і, цілком зрозуміло, не можливе наше визволення. Товаришем Петриченком було запропоновано нам від імени Уряду й Головної Команди негайно створити повстанчий центр і одночасно перейти до орґанізованої боротьби з ворогом по всіх куточках української землі. І тепер пан отаман питається вас, бути нам чесними борцями, чи ватагою бунтовщиків? Я все сказав! — закінчив Гонтаренко свою промову.
— Ах, ось як? — здивувався Супоня. — Коли так, то я радо згоджуюся, але, все ж таки, в цій справі необхідно негайно поїнфурмувати робітників.
— Про це ми потім, — промовив Зелений, — а зараз мусимо кінчати.
Взявшись руками за шаблю, як в початку своєї промови, голосно спитався:
— Так чи згодні ви чесно й завзято послужити справі визволення Рідного Краю під єдиним прапором?
— Згодні! Згодні, тільки щоб наш, мужицький, порядок був! — голосно залунало в лісі.
— Чи всі так кажете? — знов спитався Зелений.
— Всі! Всі, тільки, щоб наше, мужицьке, право було! — загуло ще голоснійше.
— Присягніться, що ніхто з вас нічого иншого не буде бажати! — зняв з голови шапку Зелений.
Тисячі шапок метнулося в гору і голосне — „присягаємо!“ — затрясло деревами.
— Присягаюся й я, — твердим голосом проказав Зелений, — що до кінця свого життя буду для вас тим, чим був досі і ніколи на кепську раду з панами не піду!
— Слава нашому отаманові, слава! — розляглося навколо Зеленого, але він зробив знак рукою і все затихло.
— Тепер розійдіться та ладнуйтеся до походу. Як тільки заблисне світова зірниця, так і вирушимо. Підемо, хлопці, на Умань, тільки не всі разом. Трипільці підуть зі мною. Половчанці з Процем, Звенигородці з Ґонтаренком, Полтавці та Чернигівці з Супонею, а всіх инших поведе дядько Пилип.
Дядько Пилип, почувши своє імення, озирнувся навколо себе, чи ніхто часом не сміється, але всі були мовчазні й серйозні. Тоді він зрозумів, що на його долю випало не аби яке завдання і голосно зітхнув. З хвилину в його голові крутилася думка попросититися в атамана, щоб той його „ослобонив“, але, дивлячись на спокійно замислене лице отамана, ніяк не насмілявся турбувати його цим.
Повстанці швидко стали разходитися й готуватися в дорогу, а коло Зеленого залишилися — Супоня, Проць, Ґонтаренко та дядько Пилип.
