90
станчими загонами на обох берегах Дніпра і з цього часу ніхто з них не смів виступати на власну руку, не повідомивши мене, або Центральний Повстанчий Комітет, який на ціх днях має утворитися при штабі армії Української Народної Республіки…
— Як то так?! Що то має значити?! — раптом, голосно запитався Супоня.
Ґонтаренко і Проць ніяково переглянулися між собою, а ряди повстанців захвилювалися і глухо загомоніли:
— Як-то так?!… Як-то так?!… Знову з ними?!… Знову до заморських ґенералів навертать будуть?!…
Очі Зеленого заїскрилися. Стиснувши зуби, стояв і слухав того гомону, нічого не говорячи, і коли, нарешті, той гомін трохи затих, він засміявся:
— Ех, ви!… І невже ви могли подумати, що я, Зелений, мужик духом і тілом, захочу кривити своїм сумлінням і поступатися чим небудь на користь панів? Ні, справа тут зовсім инша! Справа в тому, щоб досягти обєднання всіх наших сил і скерувати їх до одної мети — боротьби за народню державу. І коли я заговорив про уряд Республіки, так тільки через те, що цей уряд тепер значно змінився і що в його склад увійшли представники Селянської Спілки, під прапором якої і ми йдемо. Та, краще, хай вам про це скаже Ґонтаренко, який тільки-що повернувся з Уманя.
В той час наперед виступив Ґонтаренко.
— Шановне Товариство! — заговорив він. — Я тільки що прибув з Уманя, куди мене посилав пан отаман для переговорів з Уманськими повстанцями. Там я стрінувся з членом Цека Селоспілки товаришем Петриченком, який їхав до нас просити допомогти йому створити повстанчий центр, на що має уповноваження камянецького уряду. Уряд цей значно змінився і в його склад входить богато наших товаришів, які й просять нас допомогти їм в справі визволення Рідного Краю. Як ми викидаємо переяславських дяків, так і вони викидають там усе те сміття, що причепилося під час останнього відступу з Київа і скеровують всю справу до тієї мети, до якої йдемо ми. — Ніяких уступок панам і ніяких згод з червоними вони не роблять і не думають робити. їх метою є - цілковите визволення всього Українського Народу і до цього вони закликають нас. Завдяки цьому, настрій всього селянства на Волині та Поділлю піднісся і фронт реґулярної армі швидко посувається вперед. Незабаром має прийти 60.000 галицького війська, при допомозі якого буде роспочато наступ на Київ. Але, роспочинаючи наступ на Київ, не треба забувати того, що слідом за наступаючими нашими військами, можуть посунути на нашу землю вороги західні. Отже, певна сила наших військ мусить залишитися на заході, аби
