87
— Піти я, звичайно, хоч і зараз, можу, але хто мені за місяць моїх митарств заплатить? — посміліщав дяк. — Я-ж тепер до Переяслава вертати не можу…
— Ну, що ви на те скажете? — повернувся Проць до Зеленого.
— Зробіть так, як зараз товариство скаже… — промовив Зелений.
— Повісити, гада такого, повісити!… — загомоніло в лісі.
Дяк повалився перед Зеленим на коліна і заскиглив:
— Я не знав, що в вас такий звичай… Я не буду більше… Я й так піду собі…
— Дядьку Пилипе! — гукнув Проць. — Візьміть цю духовну особу і відпровадьте її до гарматчиків… Розумієте?…
— Як не розуміти? — сказав дядько Пилип, виходячи з гурту.
Дяк був чоловік здоровий і хотів було пручатися. Але до дядька Пилипа підбіг на поміч парубок в синій чумарці і вони разом потягли нещасного проповідника погромів в лісову гущавину.
Зелений скокійно загорнув цигарку і замислено став курити. Повстанці затихли і напружено стежили за кождим його рухом, але він був такий як і завжди, дарма, що це був перший випадок такого скорого суда і росправи над одним з повстаючої громади.
— Паршива вівця всю чередь заразить… — промовив хтось з гурту.
В той час до Зеленого підійшли з-заду Ґонтаренко і Супоня. Зелений, зачувши за собою шелест, швидко обернувся і його лице так і засяло від радости:
— Нарешті промовив він, обіймаючись з Супонею. — Ну, що, як?
— Гаразд усе! — відповів Супоня. — Робітники за нами…
— Набої дістали?
— Чотири вози…
— Де вони?
— Відправлені до Уманя, як ви казали…
— А відозви?
— Видруковані…
— Чудово! Так от гаразд і обрадимо все…
— Для чого? — схопився Супоня. — Мені здаєсься, що зараз не варто цього робити!…
— А ви знаєте, в якому ми зараз положенню? — відповів запитанням Зелений.
— Як то в якому? — здивувався Супоня. — В густому та темному каневському лісі, де були вчора й позавчора і де можемо бути завтра й після завтрого…
