Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/89

Цю сторінку схвалено

85

не міг собі відповісти. Підійшов до вогнища, вийняв дотліваючу головешку і, отак, без усякої мети, з усієї сили вдарив нею об якесь дерево. Головешка розсипалася роєм маленьких вогників.

— Їскри, їскри сиплються… — говорив сам до себе, несвідомо наче.

— Бачите, як отаман їритується!… — шепталося в кущах.

В той час повернувся Проць. Ніяково кашельнув, а потім промовив:

— Через пів години всі тут будуть…

— Ах, це ви?! — здрігнувся Зелений і лице його зачервонілося.

Кущі заворушилися, зашелестіли і з них стали виринати якісь чудні постаті, які при світлі огнища нагадували собою щось таємничо-страшне, казкове. Чим далі їх ставало більше й більше і, дивлячись на них, Зелений всміхався лагідною усмішкою, як колись до своєї матері.

Повтанці сходилися одягнуті і озброєні, цілком готовими до бою, як то вчив їх отаман, кажучи: — „Повстанець не те, що реґулярний жовнір, який все робить після наказу старшини, — він мусить завжди бути при зброї. Як що маєш рушницю, то бережи і шануй її. Їж з нею, пий з нею і спи разом з нею, бо вона найвірніщий твій друг і найближчий приятель…“

Навколо огнища стало шумно й весело. Хоч лиця всіх були стомлені, але ясні очі свідчили про бадьорість.

— Як почуваєте себе? Чи все гаразд? — питався їх Зелений.

— Чи відпочили, чи не відпочили, але ноги хочуть ходити… — сказав дядько Пилип, який тільки-що змінився з „розводящого“ вартового.

— А тобі все-б ходити, мужицька пико! — почувся десь із заду грубий голос переяславського дяка.

— Було тобі, дяче, не кидати життя своє ледаче! — засміявся якийсь парубок у синій чумарці і з двома пістолетами за пасом. — А як назвався раком, так лізь у торбу…

Проць також засміявся і, нахилившись до Зеленого, промовив:

— А дяк усе каламутить…

— Покличте-но його сюди! — сказав Зелений.

— Дяче з Переяслава, йдіть до отамана! — голосно покликав Проць.

— Мені й тут добре! — нахабно прогугнявив дяк з пітьми.

— Що?! — крикнув Проць.

— Що?! — луною відгукнулося серед повстанців. — Ах, ти!…