Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/86

Цю сторінку схвалено

82

— Ви, дядьку Пилипе, робіте так, щоб добре було… — озвався нарешті Зелений. — Як що ті баби хочуть стояти на варті, так поставте їх…

В той час із кущів вийшов Проць і сказав:

— Мені здається, що треба було-б побудити всіх, що зараз сплять і заставити їх вартувати…

— Я піду! — почувся з кущів тоненький голос і до огнища підійшов малий, літ чотирнацяти, босий, в залізній касці і з карабіном в руках, блідолиций хлопчина.

Зелений пильно подивився на хлопчика і сказав:

— Ти, дитино, лягай собі спати…

— Але-ж я ще від самого Переяслава ні разу не вартував! — скрунув хлопець головою.

— Нічого! Ще навартуєшся…

— Тоді я йду вже. — півзапитаючо промовив дядько, беручи знову „під козирок“.

— Йдіть, йдіть… — хитнув головою Зелений. — Вартуйте там собі…

Дядько повернувся на закаблуках і зник у темряві. Зелений довго дивився в його слід, а потім повернувся до Проця і тихо спитався:

— Ну, що там з нашими розвідками та звязками?

— Поки-що, нічого нового… — в півголоса відповів той. — Баби з Канева переказують, що сьогодня прийшло туди дві дівізії червоних москалів. Один полк отаборився над Дніпром, наміряючись оточити цей ліс.

— А з Білою Церквою як? — спокійно і так-же тихо знову спитався Зелений.

— З того часу, як ми їх полякали під Хвастовом, вони перепровадили туди чотири сотні піхотних і два кінноти полки…

— Кепсько… — промовив сам до себе Зелений. — Виходить так, що ми зараз оточені… Гм… треба щось вирішати і то негайно…

— Я гадаю, що було-б найкраще, як би ми зараз вибралися… — почав було говорити Проць, але Зелений взяв його за руку.

— Тихше з цим… — промовив. — Люди потомлені, набоїв немає, з харчами також кепсько…

— А ми харчів у жидів достанемо! — раптово почувся з кущів грубий голос.

Зелений сердито зморщив брови, а Проць запитався:

— Хто там такий розумний?

— А хіба-ж то не все одно хто? — відізвався грубий голос? — Чи то розумний, чи дурний, аби лише добре було…

— Хто це, справді? — повернувся Зелений до Проця.

— Та це той дяк, що в Переяславі пристав до нас — відповів Проць.