Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/70

Цю сторінку схвалено

66

десять кільометрів ворога… — почув коло себе знайомий голос.

Обернувся і побачив Супоню. Був той самий: високий, кремезний, із залізним лицем і суворими на вид очами, в яких раз-у-раз спалахували лагідні вогники.

— Де-ж це ви пропадали? Я вас стільки вже шукав! — скрикнув Данило.

— Гм… товаришу, я той, діло роблю!

— Яке?

— Потім скажу, а зараз ходім до мене!

— Де-ж ви тепер мешкаєте! Я двічі заходив на вашу кватиру і кождий раз була зачинена на замок, а сторожиха казала, що ви кудись виїхали…

— А так, товаришу, виїхав! В Лукіянівці сидів, он що!

— За що?

— Казали, що я червоний…

— А який ви тепер? Я й не знаю ваших сучасних поглядів!

— Який був, такий і зараз! Ви-ж знаєте, що я вмію стріляти!…

— А як-же ви ставитесь до українського повстанчого руху?

— Мій Боже! Та-ж я сам повстанець! — вдарився кулаком у груди Супоня.

— Он, як?! — зказав здивовано Данило. — А як-же тоді з червоними?

— Дуже просто! Хай визнають нас і ми з ними друзі! Як воля, — так воля, як земля, — так земля, як рівність, — так рівність…… Панувати москалеві робітникові над українським селянином так само не чесно, як би український селянин захотів панувати над московським робітником. Всі мусять бути рівними і насилувати ніхто нікого не повинен…

— Так, я розумію! Але треба, також, рахуватися і з тим, що селян на Україні більшість і що їх сила також більша.

— Я розумію і тепер тільки й мрію про те, щоб ту силу направити на шлях боротьби за справжнє визволення, щоб не було руїни, як тепер, а щоб усі почували себе задовольненими… Тож подумати тільки, які багатства можуть бути в руках народа і як він може зажити з ними!…

— Знаєте що, товаришу? — перебив його Данило. — Як я бачу, то нам по дорозі! Говорити зараз богато не можу, а скажу коротко, що в мене вже все готове і я чекаю тільки свого часу. Буде найкраще, коли ви як найскорше приїдете до мене в Трипілля, а там уже буде видно, що робити… Зараз, як мені не сумно, а я мушу спішитися, бо раз те, що маю дуже велику справу, а друге —